Ніжна, ласкава, як подих літнього вечора, назва вірша В. Симоненка: «Лебеді материнства»... Неначе заколисують римовані дворядкові вірші:

Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.

Спогадами лину до бабусиної колискової, яка оповиває ніжністю мою душу:

Не ходи до хати, коте волохатий,
Не буди дитяти...

I як переклик з народним — Симоненкове:

Ой, біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Скільки суто народного, тонкого ліризму в цьому вірші! Метафоричні образи Казки з сивими очима, Материнської доброї ласки, Тихих зорь, Лебедів материнства супроводжують сон дитини, сприяють романтичному настрою. Найрідніша душа — мати — оберігає свою кровиночку, відвертаючи біду і закликаючи добрі мрії:

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові на вії.

Але не лише ніжність, добро супроводжуватиме по життю дитину. Про це — материнські фантазії майбутнього її дорослого сина: Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу. Виростуть з тобою приспані тривоги.

Матір і рідна земля залишаються назавжди вірними своїй дитині, куди б її не закинула доля:

За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.

Крім тонкого ліризму вірш пронизує глибокий патріотизм, любов до Батьківщини: Василь Симоненко використовує художній засіб — анафору, що неодноразово звучить у вірші, як приспів:

Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Батьківщина для В. Симоненка асоціюється не з «ура»- патріотичними лозунгами, а з «білявою хатою», «хмільними смерканнями» української ночі, вербами і тополями, тому щемливо-ніжно звучать і тужливі припущення матері:

І якщо впадеш ти на чужому полі. Прийдуть з України верби і тополі. Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть.

Недарма римуються слова: Україна — Батьківщина. Для Василя Симоненка ці слова — єдине ціле, як єдина і неподільна наша Батьківщина — Україна: так заповідав нам поет-патріот, «лицар на білому коні» в українській літературі.