Реферат: Смисл і спрямованість історії

Термін "філософія історії"уперше вжив Ф. Вольтер (XVIII ст.), але остаточного узаконення він набув після виходу у світ праці Йоганна Готфріда Гердера (1744-1803) "Ідеї до філософії історії людства"(т. І -4,1784- 1791) та лекцій з філософії історії, що їх читав Георг Регель у Берлінському університеті (1822 - 1831).
Філософія історії - це не просто одна з гілок філософського знання, але й особливий підхід до історичного матеріалу, коли сам зміст історичного процесу стає предметом специфічного філософського погляду та трактування. Людина у контексті мінливого часу, динамічних соціальних структур, рухливих культур; людська доля, що внутрішньо причетна тим історичним процесам та є їх активним учасником — ось, власне, головний зміст філософії історії як предмету.[1; 288-289]
Річ у тім, що на ранніх етапах суспільного життя поняття «історія» означало розпитування, зв'язний виклад почутого, побаченого, прочитаного. Це був систематичний виклад як власних, так і здебільшого чужих свідчень, некритичних оповідок, неймовірних байок. Історія-свідчення й була основним типом давньої та середньовічної історіографії, що наприкінці XVIII ст. сприймалося як анахронізм. Вольтер намагався покласти цьому край, адже цей тип вже не міг серйозно сприймати жоден критичний розум. Філософ вважав, що історики мають відійти від стилю оповідок і сконцентруватися на дослідженні історії ремесел і мистецтва, манер і звичаїв, тобто соціально-економічних, культурних явищ. Такій реформованій історії він і дав назву «філософія історії», під якою розумів системне і критичне мислення як різновид історичного мислення. Вольтер вважав, що таким чином інтерпретована історія стане наукою в широкому значенні слова, предметом, гідним уваги найкращих умів.
Щодо започаткування філософії історії як самостійного напряму наукової діяльності, перших авторів у цій царині побутують різні точки зору. Так, французький філософ Жозеф Ернест Ренан (1823—1892) віддає пальму першості пророку Даниїлу, автору масштабного змалювання зміни чотирьох монархій, яке тривалий час було джерелом натхнення для багатьох християнських письменників і основою історії європейських народів часів середньовіччя. Інші «батьком» філософії історії вважають Аристотеля, беручи до уваги його «Політику». Лоран апелює до Августина Блаженного як родоначальника принаймні католицької філософії історії. Дергенс віддає перевагу іспанському священику Павлу Орозію (V ст.). Однак біль- шість дослідників сходяться на тому, що витоки філософії історії сягають XVII—XVIII ст., коли, власне, і зароджується думка про філософію історії й коли суспільство інтелектуально дозріло до її сприйняття. Отже, нова парадигматика, нові принципи історичного дослідження, підготовлені всім попереднім інтелектуальним розвитком, з'являються лише у Новий час. Саме в цей період філософія історії постає в центрі уваги багатьох істориків, філософів, зокрема італійського філософа Дж. Віко (1668—1744), Ш.-Л. Монтеск'є, А.-Р. Тюрго (1727—1781), Ж.-А. Кондорсе і особливо Й.-Г. Гердера — автора фундаментальної чотиритомної праці «Ідеї з філософії історії людства» (1784—1791), що відіграла істотну роль у становленні філософії історії. Розвиваючи парадигму Віко й Монтеск'є, Гердер простежував тенденцію розвитку людства на реаліях історичної минувшини. Це дало йому змогу певною мірою уникнути спрощення історії, зведення її до абстрактно-умоглядних схем, врахувати суперечливий плюралістичний характер людського ступеневого сходження. Такий підхід перегукується з багатьма історіософськими вченнями XX ст.

Безкоштовно скачати реферат "Смисл і спрямованість історії" в повному обсязі