Реферат: Генріх Гейне

На родині Гейне лежить провина за ті важкі муки, якими без його провини було отруєне його життя. Лише з матір'ю і сестрою він підтримував близькі і теплі відносини; його брати були жалюгідними холопськими душами, газетними писаками на службі - один у габсбурзького, інший у царського деспотизму. Обоє, як справжні блюдолизи, намагалися нажитися за рахунок слави поета.
Для поета починається трагічний період його життя — «матрацна могила», як він сам його охрестив. Один з друзів розповідав: «Він лежав, простягнувшись на залізному ліжку, і міг трохи піднятися за допомогою спеціальних пристосувань. Десять грубих шнурів звисали зі стелі над ним, щоб йому було зручно вхопитися за них, коли він бажав підсунутися чи змінити положення. Найважче було дивитися на це колись прекрасне обличчя: виснаження та свинцева блідість спотворили його бездоганно правильні риси».
У такому безпорадному стані Гейне перебував майже 8 років. Біля нього постійно знаходилася дружина Матільда.
Гідною подиву видається працездатність поета протягом цих важких років. Ледь чутно, пошепки (губи та язик вже його не слухалися) диктував Гейне свою прозу, пронизану язичницькою повнотою почуттів, іскристими веселощами та іронією, — «Богиня Діана», «Фауст», «Боги у вигнанні». Він звертається до нового поетичного жанру і створює зна-мениті «Романсеро» — короткі, в дусі балад, та довші, в стилі поем, поезії. Подумки він мандрує в них на Схід («Азр»), в античну чи біблійну старовину («Бог Аполлон», «Цар Давид»); його приваблюють лицарські часи («Рюдель та Мелісанда»), німецька чи англійська історія («Валькірії», «Король Річард»). Його новим творам властиві дотепність та раблезіанська закоханість у життя, ніжний ліризм і мрійливість:
Присмерком щодня приходить
Чарівна дочка султана
До ясного водограю,
Де вода дзюрчить, хлюпоче.
Дивиться щодня на неї
Юний раб над водограєм,
Де вода дзюрчить, хлюпоче,
Дивиться щодня — й марніє.
До раба дочка султана,
Усміхаючись, підходить.
«Як твоє ім'я,— питає,—
Звідки ти й якого роду?»
І говорить раб: «Я звуся
Мохамед з країни Йемен,
А походжу з роду Азрів,
Що вмирають, покохавши».
(«Азр». Переклад Леоніда Первомайського)
1848 року у Франції та Німеччині спалахнула революція. Гейне став очевидцем барикадних боїв у Парижі. Але ця революція не викликала в нього душевного піднесення. У травні поета доставили до Лувру, де він кілька годин провів перед знаменитою античною статуєю Венери Мілоської. Навіть умираючи, Гейне не міг залишитися без духовного харчу. Йому читають новинки літератури, серед яких — перші романи Діккенса, твори Дюма, Гоголя, драми Шіллера, «Фауст» Гете. «Ми читали з ним і Біблію, яку він знав майже напам'ять. Часом я зачитував йому цілі глави, переважно із Старого Заповіту»,— писав секретар.
47 лютого 1856 р. Гейне помер. Похорон відбувся на кладовищі Монмартр, згідно із заповітом — без релігійних обрядів і промов. За труною йшли друзі поета — письменники, журналісти.


«Це один з найвидатніших людей Німеччини»,—
сказав про Гейне Ференц Ліст.

Українські поети неодноразово звертались до творчості Гейне з метою перекладу його творів на українську мову. Перший переклад із Гейне з’явився в нас 1853 року ще за життя поета. Вибір, зроблений перекладачем, треба визнати якоюсь мірою випадковим – це був вірш “Ein Weib” (“Жінка”) із циклу “Романси”, який входив до “Нових віршів”. Надалі за джерело для перекладів правила, здебільшого “Книга пісень”. Вірш з циклів “Юнацькі страждання”, “Ліричне інтермеццо”, “Повернення на батьківщину” перекладалися багато разів. Відома балада про красуню Лорелей налічує тепер уже понад десять перекладів, не раз поверталися все нові й нові перекладачі й до інших віршів Генріха Гейне.
Протягом другої половини ХІХ та перших двох десятиріч ХХ століття не було жодного значного українського поета, який не звертався б до лірики Гейне. Більш того – її перекладали не тільки поети Михайло Старицький, Юрій Федькович, Пантелеймон Куліш, Павло Грабовський, Михайло Вороний, Борис Грінченко, Агатангел Кримський та інші, а й такі майстри української прози, як Панас Мирний, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський.
Вже сам перелік цих виданих імен свідчить про те, що серед перекладів із Гейне значні досягнення були в минулому.
Минуло 203 роки з дня народження Г. Гейне, одного з тих великих поетів, які належать не тільки своїй батьківщині, а й усьому людству. Своєю проникливою лірикою, своєю нещадною сатирою, своїм гнівним і палким протестом проти феодального гноблення, релігійного фанатизму, проти бридкої буржуазної буденщини Гейне назавжди залишив “нестертий слід” на скрижалях світової культури. Тому ще за життя поета з’являється чимало перекладів його творів різними мовами, у тому числі й українською.
Генріх Гейне був і сьогодні залишається найулюбленішим іноземним поетом в Україні.
У другій половині ХІХ століття лірику Гейне головним чином перекладають Ю.Федькович та М.Старицький, але то були, власне, не переклади, а забарвлені локальним українським колоритом переспіви. У них звучали мотиви українських народних пісень і вони були далекі від оригіналу.
Важливою віхою в історії перекладів Гейне українською мовою був майже одночасний вихід у Львові в 1892 році збірок перекладів Л.Українки та І.Франка.
У збірці “Книга пісень” Лесі Українки належить перекладу 92 віршів Гейне. Якщо чимало перекладів того часу тепер уже застаріли, то Леся Українка, тоді поетеса-початківець, зуміла, не пориваючи з усталеною традицією, створити переклади високої поетичної вартості, що зберігають її й сьогодні.
А Іван Франко був першим з українських перекладачів, хто звернув увагу на сатиру німецького поета. До того часу українські читачі були знайомі лише з гейневською лірикою.
Переклади цього періоду – перші вдалі спроби наблизитися до оригіналу, передати обриси справжнього Гейне.
Далі була ціла низка визначних поетів-перекладачів: П.Куліш, М.Вороний, П.Мирний, М.Коцюбинський, П.Грабовський, Б.Грінченко, А.Кримський та інші.
Павлу Грабовському належить перший український переклад “Ткачів”, Агатангелу Кримському – поеми “Віцлі-Пуцлі”.
Новий розділ в історії української гейнеани відкривається після 1917 року.
У 1918-1919 роках виходить двотомник віршів Гейне в перекладах Д.Загула та В.Кобилянського, а в 1930-1933 роках “Вибрані твори” в чотирьох томах та “Г. Гейне. Сатира” у перекладах Дмитра Загула.
На значно вищий рівень підноситься майстерність українських перекладачів Гейне після Великої Вітчизняної війни, оскільки в цю роботу активно включаються: Павло Тичина, Андрій Малишко, Сава Голованівський, Оттілія Словенко. У цей час Максим Рильський перекладає сонети Гейне, Микола Бажан – чіткі строфи “Диспуту”, Володимир Сосюра – мініатюри “Нової весни”, а Леонід Первомайський – лірику й сатиру.
По війні в Україні виходять “Вибрані поезії” (1955), “Вибрані твори” в двох томах (1956), “Вибрані твори” в чотирьох томах (1972-1974) та “Твори”(1974). Найповніше спадщину Гейне представлено в чотиритомному виданні за редакцією Л. Первомайського та О. Дейча, де крім поетичних, опубліковано чимало прозових творів, які українською мовою ще не перекладалися.
За роки Радянської влади твори Гейне видавалися українською мовою 16 разів. Їх загальний тираж перевищив понад сто двадцять тисяч примірників. Наведені цифри говорять про глибоку повагу та любов українського народу до великого поета-демократа, борця проти соціального гноблення, за революційне перетворення світу. Вони є свідченням справжньої актуальності творів Генріха Гейне.

Безкоштовно скачати реферат "Генріх Гейне" в повному обсязі