Реферат: Архітектура Київської Русі

Сучасний Михайлівський собор являє собою кубоподібну споруду з однією апсидою і єдиною банею, що здіймається над схилим дахом. Отинькована східна частина споруди і купол мають чітко окреслені барокові форми середини XVIII ст., а західна частина звільнена від тинькування, і тут можна на власні очі побачити всі ознаки давньоруської будівельної техніки із западаючим рядом. Над питанням вигляду собору у час його спорудження у різні часи замислювався не один десяток вчених, й історія питання являє собою цілу низку діаметрально несхожих версій. Істина відкрилася не одразу, за окремими деталями збиралися і співставлялися факти. Усі візуальні оглядини без серйозних архітектурно-археологічних досліджень приводили вчених до помилкових, а інколи і до самих недоречних висновків. У Михайлівському соборі вбачали навіть чотиристовпний храм, близький за своєю об’ємно-просторовою структурою до храмів владимиро-суздальської школи. Як це не дивно, але дослідження, в яких вчені спираються лише на речові докази з археологічних розкопок і ні на що інше, теж інколи призводять до неправильних висновків і навіть домислів, котрі потім, при подальших дослідженнях, доводиться відкидати.
Історію хибних тверджень учених щодо первісного вигляду Михайлівського собору досить повно оповів відомий дослідник і найбільш авторитетний учений свого часу М. К. Каргер. Між тим питання це досі остаточно не з’ясовано, і час від часу з’являються все нові й нові версії архітектурних реконструкцій, кожна з яких має певний науковий інтерес.
Інтерес до вивчення старожитностей Києва виник в 70-х рр. ХІХ ст., і першим з істориків звернув увагу на те, що Михайлівський собор був зовсім не таким, як зараз, М. О. Максимович. Саме він писав, що “виступаюче над урвищем берега дике каміння, з котрого вимурувано церковний фундамент, є явним свідком обвалу древньої вівтарної частини в Дніпро”.
Довгий час серед дослідників ХІХ ст. побутувало твердження, висловлене вперше П. А. Лашкарьовим про те, що зруйнована церква Михайла “лишалась у руїнах так довго, що вціліла після обвалу частина її увійшла в землю до такої глибини, що у прольоті арки, яка вела в середину церкви, віддаль від карниза до грунту зменшилася до одного аршина, і будівельники … вирішили чомусь за потрібне викопати її із землі і щебеню”. Таким чином, на думку вчених, над руїнами старої церкви була побудована нова.
Цю думку аргументовано заперечував архімандрит Євлогій, перший церковний історик, який провів найбільш серйозні на ті часи археологічні дослідження біля стін Михайлівської церкви, і особливо в східній її частині. Ось що він написав у своїй публікації: “… фундамент обваленої частини церкви не існує увесь аж до самих закруглень корабликів східної вівтарної сторони древньої церкви”. Під “закругленням корабликів” слід розуміти те, що вченому вдалося зафіксувати початок закруглення апсид.
У 1916 р. на основі археологічних розкопок А. Д. Ертель і В. П. Пісчанський стверджували, що виявлене ними стародавнє мурування є фундаментами продольних (північної та південної) стін храму.
У результаті досліджень, проведених М. К. Каргером, собор було представлено як восьмистовпну хрестово-купольну споруду. Авторитет М. К. Каргера був настільки великим, а міркування настільки переконливими, що його реконструкція почала публікуватися в усіх капітальних працях і підручниках з історії архітектури.
У 1974 р. у зв’язку з реставраційними роботами проведено комплексне вивчення Михайлівського собору і вдалося з’ясувати, що храм не восьмистовпний, а шестистовпний.
У 1980-1990 рр. з’явилися сенсаційні публікації Г. Н. Логвина, де стверджується, що давньоруські монументальні споруди після досить складної декоративної обробки фасадів вкривалися шаром білого тинькування.
З цього приводу у фахівців досі немає одностайної думки, і тому прийнята і реалізована авторами проекту останньої реставрації концепція розкриття від пізніших нашарувань давньоруської частини собору може вважатися оптимальною.
Спочатку храм являв собою чотиристовпну хрестово-купольну споруду без нартексу з рідкісною для давньоруської архітектури особливістю - підкупольний квадрат знаходився не на третьому, а на другому членуванні від входу. Він був немовби зміщений на одне членування на захід у порівнянні з традиційною структурою давньоруського храму. Нартекс із баштою та сходами на хори були збудовані пізніше, ніж основний об’єм.

Безкоштовно скачати реферат "Архітектура Київської Русі" в повному обсязі