Реферат: Китай після другої світової війни

Після смерті Й. Сталіна Мао Цзедун почав претендувати на першу роль у комуністичному русі. Наприкінці 50-х pp. Китай відійшов від погодженого з СРСР курсу і розпочав форсовану індустріалізацію з метою наздогнати передові країни світу. Цей експеримент з ініціативи Мао Цзедуна було названо "великим стрибком" і розпочато 1958 р.
"Великий стрибок" повинен був перетворити Китай протя¬гом дуже короткого часу на одну з найбільш економічно розви¬нених країн світу. Перед народним господарством було постав¬лено нездійсненні завдання з різкого збільшення виплавки чаву¬ну і сталі, видобутку вугілля. Якщо в первісному варіанті друго¬го п'ятирічного плану передбачалося виплавити до кінця п'яти¬річки, тобто у 1962 p., 10—12 млн т сталі, то в затвердженому 1958 р. плані ця цифра сягнула 100 млн т. У країні почалося . масове спорудження примітивних доменних печей, що виплавля¬ли крихкий, непридатний для промислового використання ча¬вун. У цій авантюрі було задіяно працю 100 млн душ. У той час з'явилося гасло: "Три роки наполегливої праці — 10 тисяч років щастя!"
Для здійснення "великого стрибка" в сільському господарстві ставилося завдання створити замість колективних господарств (аналогів радянських колгоспів) комуни і зібрати фантастичний урожай у 500 млн т, себто в 3,5 раза більший, ніж зібрали в 1957 р.
740 тис. кооперативів було перетворено на 23,6 тис. "народ¬них комун", які за земельною площею і кількістю робочих рук у 20—30 разів переважали кооперативи. У власність комун пере¬йшли всі засоби виробництва з усуспільненням навіть домашньої птиці та посуду. Працю було організовано на основі військової дисципліни. Здійснювався безплатний розподіл продовольства без урахування кількості та якості праці, було ліквідовано ринки у містах і селах, заборонено торгівлю.
Зрівнялівка остаточно знищила стимули до покращання пра¬ці, і замість отримання великого урожаю, на що сподівалися китайські керівники, урожайність у країні різко впала.
"Великий стрибок" закінчився повним провалом. Він обійшо¬вся китайському народові у 100 млрд юанів. Промислове вироб¬ництво скоротилося, господарські зв'язки було порушено, в де¬яких регіонах почався голод.
На ліквідацію тяжких наслідків "великого стрибка" було ви¬трачено декілька років. За цей час Мао Цзедун підготував новий, експеримент під назвою "культурна революція" (1966—1976 pp.).
Наприкінці 70-х pp. до влади в Пекіні повернувся Ден Сяопін, репресований під час "культурної революції". У 1973 р. він був поновлений на верхівці влади, однак 1976 р. знову зазнав пере¬слідувань. Після смерті Мао Цзедуна його реабілітували, і з 1978 р. він став найвпливовішим політичним діячем Китаю, ініціатором і головним архітектором реформ, хоча й не обіймав найвищих посад у КПК і державі.
Цей маленький на зріст чоловік відіграв дуже важливу роль у житті сучасного Китаю.
У грудні 1978 р. під його керівництвом було проведено пле¬нум ЦК КПК, який поставив завдання радикальним чином змі¬нити внутрішню і зовнішню політику країни.
Отже, реформи в Китаї почали втілюватись у життя з 1979 р. Першою з них стала перебудова сільського господарства. Коопе¬ративи було розпущено, селяни отримали землю в довгостроко¬ву оренду, їм дозволялося реалізовувати більшу частину врожаю за вільними цінами, і лише певну кількість вони здавали на дер¬жавне замовлення. Прибутки селян значно зросли. Держава сти¬мулювала сільськогосподарську реформу, зокрема піднявши за¬купівельні ціни на 18 видів продукції села. У 1984 р. врожай зер-нових у Китаї сягнув 407 млн т — удвічі більше, ніж 1958 р. Це дозволило не тільки "нагодувати народ", а й перетворити Китай з імпортера продовольства на його експортера.
Майже одночасно розпочалося створення спеціальних еконо¬мічних зон. На узбережжі було виокремлено 4 такі зони й 14 районів, до яких входять найбільші промислові міста країни — Шанхай, Тяньцзінь, Гуанджоу та ін. Через ці економічні зони до Китаю надходять іноземні інвестиції, сучасна технологія, досвід організації сучасного виробництва. Усього з 1979 р. по 1995 р. іноземні капіталовкладення становили понад 181 млрд доларів. Причому від 2/3 до 3/4 (за різними оцінками) з них надійшло від китайської діаспори. Вони стали важливим чинником піднесення китайської економіки.
З 1984 р. розгорнулася реформа системи управління держав¬ною промисловістю, мета якої — відмова від централізованого директивного плану й перехід до ринкових відносин. На початку 1995 р. 85% державних підприємств працювали за підрядними формами роботи. У березні 1998 р. на сесії вищого законодавчо¬го органу Китаю пролунали такі цифри — в недержавному сек¬торі економіки країни зайнято понад 200 млн осіб, що на 80 млн більше, ніж на підприємствах і в установах державного сектора.
У березні 1985 р. було вирішено реформувати систему управ¬ління у сфері науки і техніки для її якнайскорішої модернізації відповідно до вимог науково-технічної революції.
Реформи у сфері освіти передбачали передання відповідальності за початкову освіту місцевій владі, сприяння розвиткові професій¬но-технічної освіти, введення 9-річного обов'язкового навчання, збільшення фінансування освіти, розширення самостійності вишів.
Наприкінці 1993 р. керівництво вдалося до нових реформ, найбільш значних після 1978 р. Ці реформи консолідували і зміц¬нили національну валюту, поліпшили податкову систему, яка почала давати більше прибутку, посилили повноваження централь¬ного банку й водночас передбачили велику кількість заходів, що зміцнювали права корпорацій і громадян, право власності.
Важливою рисою досить успішних економічних реформ у Китаї є те, що вони здійснюються не "за будь-яку ціну", а супро¬воджуються підвищенням життєвого рівня населення. З 1979 р. середньорічний приріст прибутків міського населення становив 6,5%, сільського — 8,2%о, а обсяг ощадних вкладів населення збіль¬шився в 103 рази. Водночас у перерахунку ВНП на душу населен¬ня Китай не входить навіть до гурту перших 50 країн, оскільки його населення становить 1,2 млрд.
Отже, економічні реформи в Китаї мають великий успіх, Це пов'язано, насамперед, із бажанням перемін, працелюбністю ки¬тайського народу, його талантом, історичним досвідом, повер¬ненням почуття власної гідності, правильною стратегією і такти¬кою китайського керівництва, Хоча надбудова в країні лишаєть¬ся старою і компартія продовжує відігравати вирішальну роль у політичному житті, економіка Китаю впевнено переходить на ринкові рейки.
На початку XXI ст. Китай перетворився на провідну державу світу.
У столиці було оголошено воєнний стан. У відповідь студен¬ти спорудили барикади на вулицях. На світанку 4 червня 1989 р. 27-й корпус НВА вивів танки на площу Тяньаньмень і в прямому розумінні розчавив сотні маніфестантів. Розпочалися численні арешти. Розстріли відбувалися на місці. Генсека КПК Чжао Цзияна усунули від влади за виявлення нерішучості й поступливості. Його наступником став Цзян Цземінь.
Західні держави заявили рішучий протест із приводу дій ки¬тайських властей, обмежили з ними відносини, скоротили креди¬ти, запровадили ембарго на китайські товари. Китайські власті приклали чимало зусиль для покращання міжнародного іміджу своєї держави, підвищення її авторитету. З часом ситуація зміни¬лася.
Зараз КНР — впливовий і поважаний член міжнародного співтовариства, постійний член Ради Безпеки ООН.
Досвід Китаю особливо корисний для країн із перехідною економікою, до яких належить і Україна. Встановлення добрих, дружніх відносин із КНР, виведення їх на рівень стратегічного партнерства — одне з істотних досягнень зовнішньої політики незалежної України. Потенціал українсько-китайської співпраці у найрізноманітніших галузях промисловості, сільського госпо¬дарства, науки і техніки — величезний, і його успішна реалізація залишається одним із найважливіших завдань двосторонніх від-носин.
Велику зацікавленість у розвитку двосторонніх відносин під¬креслив президент України Л. Кучма під час візиту в Україну голови КНР Цзян Цземіня в липні 2001 р.

Список використаної літератури:

1. Всесвітня історія 11 клас Т.В.Ладиченко. Безкоштовно скачати реферат "Китай після другої світової війни" в повному обсязі