Реферат: Російський цар Михайло Романов

Культура часу Михайла Федоровича і Філарета, залишаючись багато в чому традиционалистской, випробувала все-таки, як і політичне, господарське життя, деякі зрушення. З'являлися новації, що, у комплексі з іншими факторами розвитку, дозволяють говорити про XVІІ століття як епох початку нової історії Росії. Якщо в господарстві з'являються нові зав'язі, елементи буржуазних відносин, державно-політичному плані - розквіт, хоча б тимчасовий, станово-представницького початку в особі Земськ соборів, то в культурному житті - це початок демократизації, посилення західного впливу. У ряді випадків елементи нового виражені ще слабко, але за ними майбутнє.
Смута "виштовхнула" до активної діяльності великі маси людей, і вони виявляли себе й у справі порятунку Батьківщини і його відновлень, і в політичному житті, і в культурі. Якщо в попередні сторіччя головним суб'єктом культурного, духовного життя були представники Церкви, то в XVІІ столітті висувається ціла плеяда майстрів із середовища дворян, наказових людей, посадского стану. Будучи людьми віруючими, звичайно, вони більше схилялися до світських творів, мотивам. Вони цікавилися не тільки житіями святих, але і переживаннями, внутрішнім світом звичайних людей, мирян. Тим самим церковний традиціоналізм у культурі доповнювався світськими сюжетами, прагненнями.
Усе ширше поширювалася грамотність. Читання, лист, рахункову премудрість передавали учням священики, дячки, посадские грамотії, майданні піддячі; по всієї Росії трудилися десятки, сотні таких учителів. Багато книг видавав московський Друкований двір. Серед них - буквар Василя Бурцева (перше видання - 1634 рік, потім - кілька перевидань), що коштував всего одну копійку. Його тираж - кілька тисяч екземплярів, для того часу чималий. З'явилися й інші книги. У бібліотеці Михайла, крім духовних (їх більшість, монарх був дуже богомольний), малися твори Аристотеля, "Про Троицком облогове сидіння" (про облогу Троїце-Сергієва монастиря поляками в роки Смути) і інші.
Потрібно сказати, у Смуту друкована справа була, як і багато чого іншого, зруйнована. Згорів Друкований двір із усіма типографськими пристосуваннями. Деякі майстри, що залишилися в живих, розійшлися по різних містах. Указом Михайла повернули "хитрих людей" (майстрів-друкарів) - Н. Ф. Фофанова з Нижнього Новгорода і його товаришів. Архімандриту Діонисію і келарю А. Паліцину государева грамота указала виділити учених старців "для виправлення книг службових і Потребника" - очищення їхній від помилок, що нагромадилися "від часу блаженного князя Володимира дотепер". Зокрема, "книга Потребник у Москві і по всій Російській землі в перекладах відрізняється і від нерозумних переписувачів у багатьох місцях не виправлена; у пригородах і по украинам, що біля іновірних земель, від неуцтва у священиків звичай задавнив і безчестя укоренилися" (тут у грамоті приводяться слова троицкого старця Арсенія і попа Івана із села Клементьева). Перевіряти і виправляти книги доручили тим же Дионисию, Арсенію, Іванові "і іншим духовним і розумним старцям, яким справді відомо книжкове навчання, граматику і риторику знають".
Приведені дані говорять про те, що в країні, незважаючи на потрясіння Неясного часу, малися і люди, що знали добре "книжкове навчання", і ті, хто вмів це цінувати (у даному випадку - правлячі верхи на чолі з молодим монархом). Робота з виправлення богослужбових книг, проведена при царі Олексії і патріарху Никоні, задумувалися при їхніх попередниках - царі Михайлові і патріарху Філареті. Чи була вона проведена в повному чи неповному обсязі - невідомо. У всякому разі, друкарня відновила друкування книг.
Друкований двір до кінця правління першого Романова - велике по того часу підприємство: більш півтора десятків працівників різних спеціальностей (редактори-справщики, коректори, складачі, друкарі, художники), більш десятка верстатів і інше типографське устаткування. До 1648 року, три роки спустя після кончини Михайла, у друкарні зберігалося біля одинадцяти з половиною тисяч екземплярів різних книг.
Помітно просунулися російські люди в нагромадженні наукових знань, технічних навичок. Успішно працювали вони в металообробці, ливарній справі. Так, російський майстер у 1615 році виготовив першу гармату з гвинтовою нарізкою. Робили і нарізні рушниці (3пищалі винтовальние"). "Бойовій годинник" на Спаськ вежі Московського Кремля зробили устюжские ковалі селяни Вирачеви - Ждан (дід), Шумила (батько) і Олексій (онук); прект підготував англієць Христофор Галлоуей.
Російські майстри робили водяні двигуни для мануфактур. "Книга сошного листа" (1628 - 1629 роки) дає вказівки про способи виміру земельних площ; "Розпис" початку XVІІ століття - про установку труб для підйому з різних глибин соляного розчину. Існували посібника з виготовленню фарб, оліфи, левкасу, чорнила; травники, лечебники. Географічні пізнання російські люди черпали з "Нового креслення" (1627 рік) - карти земель між Доном і Дніпром; "Книги Великому кресленню" (1627 рік - список міст і відстаней між ними). А "землепроходци" і "мореходци" у першій половині століття пройшли весь Східний Сибір, Забайкалье, вийшли до Тихого океану. Опис великих просторів, їхні креслення вони надсилали в Москву. А в статейних списках російські посли, їхні помічники подавали відомості про іноземні держави. Цар Михайло, Посольський наказ відправляли досить багато посольств до государів ближніх і далеких країн - з повідомленнями про сходження на престол, пропозиціями про союз, світ, сватовстве (наприклад, про одруження принца Вольдемара Датського на дочці Михайла Федоровича Ірині) і т.д..
З нагоди воцаріння Михайла Романова склали "грамоту затверджену", "Новий літописець" (1630 рік) і інші пам'ятники. У них прославляються Михайло і Філарет, улаштовуються права Романова на престол. Ті ж ідеї розвивають деякі повісті і сказання про Неясний час.
Зусиллями влади послесмутной пори відновляється, у міру ліквідації розрухи, будівництво в Москві й інших містах. Приводяться в порядок кремлівські стіни і вежі; одна з них, Спаська, одержує шатрове покриття і змінює свій суворий фортечний вигляд на парадний, урочистий, ошатний. У підмосковній царській садибі зводять церква Покрова - на честь звільнення Росії від іноземців-загарбників. Храм під тим же назвою будує Д. М. Пожарський у своєму Медветкове під Москвою. Чудові шатрові будинки з'являються в Нижньому Новгороді, Угличеві. Усі вони відрізняються нарядністю декоративного оздоблення, добірністю, стрункістю пропорцій.
Мальовничість і нарядність характерні і для житлових будівель. Насамперед у цьому плані слід зазначити кремлівські царські тереми (архітектори А. Константинов, Б. Огірків, Т. Шарутин, Л. Ушаков; 1635 - 1636 роки). Фасади Теремного палацу прикрашені яскравими кольоровими кахлями, різьбленим білим каменем. Покрито він золоченим дахом, оточений декількома золотоглавими церківками - придворними, "домашніми". Настільки ж барвисто і внутрішнє оздоблення палацу.
З 1643 року починається розширення патріаршого двору в Московському Кремлеві. У різних містах будують пятиглавие собори.
У цілому в архітектуру тієї пори всі решительней проникають світські реалістичні риси, прагнення до декоративності, обробці деталей.
Те ж відноситься до живопису. Ікони Строгановской школи, фрески в храмах, гравюри, мініатюри - у всіх цих жанрах, тією чи іншою мірою, присутні елементи нового.
Найчастіше неможливо говорити про політика уряду "двох государів" в області культурного життя, однак можна відзначити, що в ряді випадків їхня увага, схвалення просліджується при складанні деяких літературних, історичних пам'ятників, у будівництві культових і палацевих будинків, їхній вплив на залучення до роботи тих чи інших майстрів (тих же Вирачевих при відновленні Спаськ вежі в Кремлеві).
У культурі часу Михайла в Росії було зроблено чимало - і в продовженні старих традицій, і в розробці нових ідей, підходів.
Час тривалого царювання Михайла Федоровича (1613 - 1645 роки) відзначено першими кроками у відновленні Росії після півтори десятилітньої Смути і воєн. Піклуючись про зміцнення влади на місцях, цар увів нову систему керування - воєводську. При ньому созивались Земськ Собори, основні політичні питання він вирішував разом з думою. Поряд зі звичним дворянським ополченням стали з'являтися полки нового ладу - попередники регулярної армії.
В історії Михайло Федорович залишився як лагідний, що легко піддається впливу свого оточення монарх. Звичайно всі успіхи його царювання відносять на рахунок енергійного патріарха Філарета. Але останні двадцять років Михайло правил сам, і ці роки по важливості і складності рішення державних справ мало чим відрізнялися від попередніх.
Уклад царського побуту майже не змінився в порівнянні з часами колишніх царів. Велике місце тут займали церква і вихованню дітей. Михайло Федорович і його син Олексій були релігійними людьми, і для них природним було жити за законами віри. Члени царської родини вважали своїм обов'язком щоденне відвідування богослужінь, строге дотримання встановлених обрядів, поїздки на богомілля.
До кінця життя царя Михайла, залишився лише один спадкоємець – син Олексій. Він і перемінив померлого царя на престолі.

Безкоштовно скачати реферат "Російський цар Михайло Романов" в повному обсязі