Реферат: Олівер Кромвель

19 травня 1649 Англія була проголошена Республікою (Commonwealth). Кромвель став членом Державної ради, а потім його головою. Тим часом роялісти установили контроль над більшістю Ірландії, що вони сподівалися використовувати як базу для вторгнення в Англію. Кромвеля переконали прийняти командування експедиційною армією, що висадилася в Дубліні 15 серпня 1649, а потім направився на північ і осадив Дроєду. 10-11 вересня англійці взяли місто штурмом і перебили майже весь гарнізон, що капітулював. Пізніше Кромвель писав, що це масове убивство було "справедливим Божим судом над жалюгідними варварами". Різанина в Дроєді спонукала деякі інші гарнізони здатися. У жовтні був зломлений опір гарнізону Уексфорда, після чого масова екзекуція пройшла і тут. Під кінець року Кромвель контролював значну частину східного узбережжя Ірландії, а на початку 1650 повів армію вглиб острова, розоряти країну і винищуючи населення без розходження віку і підлоги. До того моменту, коли Кромвеля відкликали в Лондон, велика частина Ірландії була спустошена. Починаючи з 1651 року усі земельні володіння ірландців були конфісковані, їм залишили лише марну і незасвоєну область Коннахт, куди і зганяли основну частину населення, прирікаючи його на смерть від голоду й епідемій.
Неприємності Республіці обіцяла і Шотландія, де пресвітеріани прийшли до угоди з Карлом ІІ, старшим сином Карла І, і проголосили його королем. Не бажаючи вторгатися в Шотландію, генерал Ферфакс подав у відставку, і 25 червня 1650 посаду головнокомандуючого було запропоновано зайняти Кромвелю. Англійська армія перетнула шотландську границу 22 липня 1650, але спочатку не змогла домогтися скільки-небудь помітного успіху, оскільки супротивник обрав оборонну тактику. Як і під час ірландської кампанії, сухопутні війська підтримував флот, якому Кромвель надавав великого значення. Незважаючи на те що його армія була відрізана від англійських баз, 3 вересня 1650 він здобув велику перемогу при Данбарі (до сходу від Единбурга). Узимку Кромвель важко занедужав, і армія стояла без руху до літа, коли він за допомогою вдалих маневрів перехитрив шотландців. Останні зволіли не ставити під погрозу свої комунікаційні лінії, а пішли за юним Карлом ІІ в Англію, і тут при Вустері 3 вересня 1651 Кромвель їх оточив і розбив. Коли він повернувся в Лондон, його зустрічали як героя.

Встановлення протекторату (1653)

Два наступні роки ознаменувалися поновленням між парламентом, що начавшегося ще в 1647 році конфликта, і армією. В армії взяли гору радикальні настрої, вона вимагала реформи церкви і держави. Спочатку Кромвель спробував, як і колись, досягти компромісу, але зрештою став виступати від імені армії. Солдати вимагали розпуску залишку Довгого парламенту, що був названий "охвістям", і виборів нового однопалатного парламенту, здатного до реформ. Суспільство в цілому утомилося і від війни на морі, що велася проти Голландської республіки (1652-1654); хоча солдати Кромвеля не брали участь у цій війні, вони, безсумнівно, засуджували убивство братів-протестантів.
Коли були зірвані переговори про скликання нового парламенту, Кромвель 20 квітня 1653 розігнав "охвістя". Однак він не відразу узяв владу у свої руки. Замість цього індепендентським конгрегаціям було запропоновано призначити членів Пуританської асамблеї, що повинна була здійснювати функції як законодавчої, так і виконавчої влади. Цей орган представницької влади, відомий як "Малий парламент" (чи "Асамблея святих", а також "парламент Бербона"), з ентузіазмом узявся за реформи, але незабаром розколовся на консерваторів і радикалів. Боротьба між ними завершилася перемогою консервативного крила в грудні 1653, більшість членів якого передали свої повноваження Кромвелю. Державний переворот був зроблений за допомогою генерал-майора Джона Ламберта (1619-1684), другої, після Кромвеля, особи в армії. Саме Ламберт і його помічники склали т.зв. "Знаряддя керування" - нову конституцію англійської держави (прийнята 16 грудня 1653), по якій засновувалися виборний однопалатний парламент, скликуваний кожні три роки, призначувані довічно члени Державної ради і протектора-лорд-протектор як глава законодавчої і виконавчої влади. Посада лорда-протектора, не диктатора, але першого слуги Співдружності (Республіки), у яке були включені скорені Шотландія й Ірландія, зрозуміло, був запропонований Кромвелю.

Лорд-протектор: проблеми і досягнення

П'ять літ життя, що залишилися, Кромвель керував країною як лорд-протектор, іноді прибігаючи до допомоги парламенту, іноді обходячи без нього. Але, подібно королям колишніх часів, він незмінно залежав від консультацій і підтримки Державної ради (пізніше названого Таємною радою). Перша сесія парламенту протекторату (3 вересня 1654 - 22 січня 1655) була стурбована скоріше переглядом конституції, чим розробкою і прийняттям нових законів. Розбіжності між лордом-протектором і парламентом оживили надії роялістів на успіх. 22 січня 1655 Кромвель розпустив парламент, а в березні 1655 спалахнуло роялістське повстання. І хоча воно було негайно подавлене, лорд-протектор визнав за необхідне розділити країну на 10 округів, на чолі яких поставив генерал-майорів.
Тим часом Англія виявився вовлеченной у нову війну, цього разу з Іспанією (жовтень 1655), і Кромвель був змушений скликати новий парламент, щоб затвердити військові витрати. 17 вересня 1656 пройшло перше засідання другого парламенту протекторату, де Кромвель знову зштовхнувся із серйозною опозицією, особливо з боку затятих республіканців, що заперечували проти самої ідеї протекторату. У результаті парламент був підданий "чищенню", з нього були вилучені 160 членів, багато хто з який відмовилися присягнути на вірність режиму. Ті, хто залишився, в основному співробітничали з Кромвелем і Державною радою, хоча і виступали проти системи місцевого керування за допомогою генерал-майорів. Тоді ж група правознавців і цивільних лідерів запропонувала замінити військову диктатуру конституційною монархією (королем повинний був стати Кромвель) і створити державну пуританську церкву.
Кромвель змушений був відмовитися від пропозиції, оскільки ця ідея зустріла неприйняття його старих армійських друзів і соратників. Проте була прийнята нова конституція, по якій відновлювалася палата лордів; у палату громад допускалися всі, крім явних роялістів; місце Державної ради зайняла Таємна раду; крім того, уводилися деякі обмеження влади лорда-протектора і свободи совісті. Нова конституція, відома за назвою "Покірніша петиція і рада" набрала сили в червні 1657 року (прийнята 25 травня 1657). Була сформована верхня палата, однак у палату громад увійшли тепер раніше виключені члени парламенту, і в той же час її залишили друзі Кромвеля, призначені їм членами палати лордів. Тому вже в червні 1658 палата громад перетворилася в арену нападок на лорда-протектора з боку республіканців, що виступали за скасування нової конституції. Цього разу Кромвель не зумів стримати гніву і, переконаний, що за новим конфліктом піде вторгнення роялістів, 4 лютого 1658 року розпустив парламент.
Останні кілька місяців життя Кромвель правил без парламенту. Війна проти Іспанії, що велася в союзі з Францією, була виграна фактично за рахунок перемог на море. У грудні 1654 у Вест-Індію була послана військова експедиція, у травні 1655 вона опанувала Ямайкою. Кромвель зробив усе для того, щоб перетворити острів у процвітаючу колонію. Це був єдиний істотний підсумок його проекту заморської "протестантської імперії". Утім, у 1658 він одержав від французів порт Дюнкерк - на подяку за підтримку Франції проти Іспанії. Після висновку мирного договору з Голландією в 1654 початки розвиватися зовнішня торгівля. Кромвель боровся з фанатичними пуританами за справжню волю християнських віросповідань, яка б дозволяла членам єпископальної і Римсько-католицької церкви проводити богослужіння в приватних будинках. Він дозволив оселитися в Англії євреям, вигнаним ще Едуардом І, призначив гідних суддів і призвав своїх радників-юристів до реформи законодавства і більш дешевій судовій системі. Кромвель сприяв розвитку утворення, якийсь час був канцлером (номінальним главою) Оксфордского університету і допоміг заснувати коледж у Дареме. Однак мир у країні спочивав лише на авторитеті і моці його особистості, а також на підтримці армії: Кромвель повинний був бороти як зі змовниками-республіканцями, так і з непримиренними роялістами і зовнішніми ворогами. Він помер від малярії в Лондоні 3 вересня 1658 року. Перед смертю Кромвель назвав спадкоємцем свого сина Ричарда.
У 1661 році, після Реставрації, роялісти витягли набальзамоване тіло Кромвеля з Вестмінстерського абатства і повісили його на шибениці для кримінальників у Тайберні, а потім спалили і змішали з порохом, голову ж застромили на кіл у Вестмінстері, де вона залишалася до кінця правління Карла ІІ. Але знищити те, чого домоглася ця людина, вони були не в силах.

Висновок

Без участі Олівера Кромвеля неможливо представити хід Англійської революції сімнадцятого століття. Ця революція мала величезне значення в історії не тільки Англії але і всієї Європи. Вона остаточно підірвала феодальні підвалини і закріпила капіталістичний уклад у різних областях життя. Навіть відновлення монархії в Англії в 1660 р. не привело до скасування підсумків революції Кромвеля. Наочно продемонструвавши неспроможність феодалізму в порівнянні з капіталізмом, ця революція стала прикладом для буржуазних перетворень в інших країнах. Революція Кромвеля супроводжувалася жорстокою і кровопролитною війною, але Англія вийшла зі смуги соціальних бур не ослабленої, а зміцнілої, затвердивши на передових позиціях у Європі і світі.

Список використаної літератури:

1. Барг М.А. Велика англійська революція в портретах її діячів. - М., 1991
2. Исмаилова С.В. Всесвітня історія. Енциклопедія для дітей. - М., 1993
3. Ведюшкин В.А. Нова історія закордонних країн. Підручник. - М., 2000 Безкоштовно скачати реферат "Олівер Кромвель" в повному обсязі