Реферат: Стародавній Єгипет – рабовласницька держава

Архітектура Єгипту у своєму розвитку пройшла кілька етапів. У 5-4 тис. до н.е. споруджувалися прямокутні в плані будівлі з дерева та сирцевої цегли. В період Раннього царства значне місце належало архітектурі, пов’язаній з культом померлих. Для поховання знаті й фараонів будували труни з масштаби – прямокутні в плані наземні гробниці. В період Стародавнього царства для поховання фараонів споруджували грандіозні піраміди. Складалися типи храмів з прямокутними залами, стелі яких опиралися на масивні 4-гранні стовпи, та ін. Храми, присвячені богу сонця Ра, прямокутні в плані, з відкритим подвір’ям із святилищем та обеліском. В епоху Середньовічного царства архітектура втратила колишню грандіозність. Піраміди вже мали тільки кам’яний каркасів стін, проміжки між якими заповнювалися цеглою, піском, уламками каменю. Масштаби поступилися місцевим скельним гробницям, вхід до яких оформлювали у вигляді портика з 2 або 4 колонами. Останні широко використовувались при будівництві поминальних храмів, які часто відокремлювалися від гробниці. Розширилося будівництво іригаційних споруд, зростали й розвивалися міста (Кахун та ін.). В період Нового царства створювалися грандіозні храмові комплекси. Тогочасний храм складався із святилища, гіпостильного (колонного) залу й замкненого подвір’я, оточеного колонадою та двома масивними пілонами з одним входом посередині.
В період правління фараона Аменхотепа IV (Ехнатона) було збудовано нову столицю Єгипту – Ахетатон (кін. 15 ст. до н.е.). Традиції епохи Аменхотепа продовжували його наступники. В 2-й Пол. 14 ст. до н.е. розширилось храмове будівництво; знову запанував скельний тип храму (Великий храм Рамсеса ІІ в Абу-Сімбелі). В Пізній період та в елліністичному Єгипті споруджено ряд своєрідних храмів. Після завоювання Єгипту арабами в його архітектурі формуються риси арабської культури.
Архітектура значною мірою живилася релігійними уявленнями, особливо культом померлих. Цим зумовлена міфологічна тематика рельєфних і живописних композицій, що вкривають сіни й стелі храмів та гробниць, а також скульптури.
Фараон Тутмос ІІІ будував в Карнаці більше за своїх попередників. Найвизначніша його споруда – архітектурний комплекс у східній частині храмового ансамблю. Комплекс складається з великої зали для свят і численних допоміжних приміщень навколо неї. Сама зала розділена на п’ять проходів – нефів. Це перший в історії приклад планування соборного типу: дах головного нефа спирається на підвищені опори й тому підноситься над стелею інших нефів – кораблів. Світло проникає до зали через розміщені в головному нефі вікна. Висока стеля пофарбована в синій колір і прикрашена золотими зірками. Інші, вужчі нефи, відмежовані один від одного чотиригранними стовпами, вкритими барельєфами.
Приміщення навколо зали й молільні теж прикрашені на диво витонченими рельєфами.
За наказом фараонів Сеті І та Рамсеса ІІ споруджена величезна (її розміри 102 х 53 м) прекрасна колонна зала, яка вважається одним із наймонументальніших інтер’єрів архітектури Стародавнього Єгипту. Повздовж осі зали здіймається подвійна колонна галерея Аменхотепа ІІІ. висота колон (усього їх 134) сягає 23 м. Стеля, підтримувана колонами, підноситься над сусідніми прогонами на 10 м. Звідси світло проникає всередину споруди через вікна з кам’яними гратами. На капітелі колон у формі розкритих квітів папірусу падав могутній потік сонячного світла. Капітелі інших колон, які „ховалися” в напівтемряві, мали форму нерозкритих бутонів. Колони, як і стіни зали, вкриті кольоровими барельєфами ззовні.
Культура Стародавнього Єгипту значною мірою вплинула на історичний і культурний розвиток народів Передньої Азії, античної Греції та Стародавнього Риму. Ремесла Єгипту (ткацтво, гончарство, металообробка, суднобудування, виготовлення скла), елементи наукових знань, що сформувалися тут, стали основою подальшого розвитку світової культури.
Від єгиптян європейці отримали назви 12 зодіакальних сузір’їв, сонячний календар (основа так званого Юліанського календаря), навчилися визначати площу кола, об’єм зрізаної піраміди, площу поверхні півкулі, взяли немало рецептів лікувальних засобів, дізналися про цілющі властивості рослин і мінералів, особливості діяльності людського організму. Згідно з античною традицію багато видатних греків побудували в Єгипті й перейнялися його мудрістю. Серед них називають Солона, Піфагора, Фалеса, Гекатея Мілетського. Плутарх сповіщає, що Євдокс вчився у Ксенофона з Мемфіса, Солон – у Сонхіта із Саїса, Піфагор – у геліополіта Ойнуфея.
Стебло папірусу, бутон його квітки та сама квітка стають популярними мотивами і в архітектурі Стародавнього Єгипту. Квітка папірусу, як і священна змія, була символом Нижнього Єгипту. Форма колон у храмах нагадувала в’язанку стебел папірусу, капітелі колон мали форму розкритої квітки або закритого бутона квітки папірусу, крони пальми, голови божества.
Єгипетська монументальна архітектура, оригінальна скульптура, витончений живопис, міфологія, релігія, релігійно-філософська та світська поезія і проза як довершене втілення людського духу прикрашають скарбницю світової культури.

Безкоштовно скачати реферат "Стародавній Єгипет – рабовласницька держава" в повному обсязі