Реферат: Життя і діяльність Джузеппе Гарібальді

Останню спробу звільнити Рим Гарібальді зробив у 1867 р. Він залишив острів Капреру і поїхав з міста в місто. Пізніше цю свою подорож по Італії він назвав "хрестовим походом". Його поїздка, що почалася в лютому, збіглася з виборною компанією для відновлення складу парламенту. Виступаючи як один з кандидатів, він заявив про свою ненависть до папи і про необхідність звільнити Рим. Усюди його вітав народ: у Флоренції, у Болоньї, у Феррарі. Саме в цими, заповненими публічними виступами місяці остаточно сформувалося політичне кредо національного героя Італії. Трохи пізніше він взяв участь у Міжнародному конгресі світу в Женеві, де спочатку був захоплено зустрінутий, але потім різкість його антикатолицьких висловлень викликала протест, що змусив Гарібальді виїхати. Повернувши в Італію, він опублікував у газетах два звертання з закликами йти на Рим, що послужило приводом для арешту. Під конвоєм його відправили на острів Капреру, але він втік і пішов походом на Рим на чолі 7 тис. добровольців. Однак населення Папської держави залишилося пасивним і не зробило ніякої спроби допомогти гарибальдийцям. В результаті бою з об'єднаними силами французьких і папських військ втекла частина волонтерів, у якій згодом Гарібальді обвинуватив Мадзині і його прихильників. Загін гарибальдійців був остаточно розбитий при Ментані. Третя спроба Гарібальді приєднати Рим провалилася.

Остаточне об'єднання італійських земель відбулося в 1870 р. У зв'язку з початком франко-пруської війни французи залишили територію Папської держави. Італійські війська відразу ввійшли в Рим, світська влада папи була скинута, а його землі приєднані до Італійського королівства. Гарібальді був відсторонений від участі в цьому завершальному етапі об'єднання Італії: монархії він уже не потрібний. Більш того, влада навіть блокували острів Капрера італійським флотом, перешкоджаючи відплиттю з його Гарібальді.

Незважаючи на таке відношення до нього в Італії, слава Гарібальді жила в суспільній думці Європи. Він став символом, легендою, його вважали великим полководцем, здатним виграти самий безнадійний бій. Тому, коли у Франції після падіння імперії республіканці вирішили активізувати діяльність "Союзу національної оборони" і в такий спосіб змінити характер війни, вони звернулися до героя, рятівника - Гарібальді. І він, відгукнувшись у 1870 р. взяв участь у франко-прусьскій війні на стороні французів і командував Вогезською армією, що, незважаючи на слабість сил і нерішучість верховного командування, якесь час чинила опір прусьскій армії. Після поразки Франції і підписання мирного договору Бісмарк зажадав провести вибори в країні; обрана в такий спосіб палата повинна була на засіданні в Бордо прийняти умови миру. Навіть не будучи кандидатом, Гарібальді був обраний у багатьох департаментах, але відмовився від депутатського мандата і повернувся на Капреру.

18 березня 1871 р. повстав Париж, утворивши Комуну, який на час удалося захопити влада в місті. Центральний комітет Комуни в передбаченні збройного конфлікту з версальськими військами 24 березня викликав на допомогу Гарібальді, що одностайно був обраний генералом-аншефом їхньої невеликої армії. Але Гарібальді, завжди миттєво відкликавшийся на заклик боротися, не приєднався до комунарів. У відповідному листі з Капрера, датованому 28 березня, він пояснив, що здоров'я не дозволяє йому приїхати в Париж і взяти на себе командування .
Дійсний стан здоров'я Гарібальді після боїв, перенесених їм узимку у Франції погіршилося. Але це чи було головною причиною його відмови приєднатися до повсталихо і навіть очолити їх? Він співчував комунарам, але це не заважало йому бачити, що вони в меншості, що їхнє повстання чревате громадянською війною. У 1870 р. він відгукнувся на заклик французького уряду і був готовий боротися з французами проти пруссаків, але не з французами проти французів. "Революційність" Гарібальді не виходила за межі цих границь. Він придавав національним проблемам виняткову важливість. Так, він написав своєму сину Риччьотті, що залишився у Франції:

"Стеж уважно за рухом комуни, що починається. Якщо ти побачиш, що воно може привести до поновлення воєнних дій проти пруссаків, я дозволяю тобі прийняти в ньому участь. І запам'ятай, як тільки я довідаюся на Капрера, що ти приєднався до комунарів, я негайно приїду, щоб бути разом з тобою. Але якщо цей рух виллється тільки в боротьбу французів із французами - не втручайся".

До Комуни Гарібальді не приєднався, а залишився на своєму острові. Він знаходився в курсі всіх подій, відповідав на численні листи, але поглинений був сільськогосподарськими роботами. У той час він створив ряд проектів господарських удосконалень, що пропонували колонізацію нових земель, роботи з меліорації римської рівнини й осушенню боліт. Він не був відсторонений від активної політичної діяльності: його обирали депутатом майже всіх законодавчих палат. починаючи з 1874 р., але він сам не хотів приймати участі в їхніх засіданнях, заявляючи, що в парламенті буде виглядати "екзотичною рослиною".

У маєток на острові Капрера він прожив останні роки життя, підтримуючи активне переписування з безліччю кореспондентів. За цей час він склав свій політичний заповіт, написав остаточну редакцію "Мемуарів", створив роман "Тисяча", що розповідає про його знамениту експедицію. Його перу належать ще кілька художніх добутків: "Клеліа, чи Уряд священиків" (у Росії його видали через кілька місяців після виходу у світ в Італії, але під іншою назвою "Ярмо ченців, чи Рим у XIX сторіччі"); "Доброволець Кантоні" (1870). Страждаючи від болісного артриту, лихоманки, ревматизму й інших хвороб, пересуваючи на превелику силу, прославлений герой намагався літературною працею заробити на життя собі і своїй родині. Людина гордий і незалежний, лише за кілька років до кончини він з болем у серце погодився, нарешті, прийняти давно пропонувалися йому одноразову грошову допомогу і щорічну пенсію від італійського уряду. Незадовго до смерті, будучи уже важкохворим і не маючи можливості пересуватися без сторонньої допомоги. він зробив тріумфальну поїздку в Сицилію, що ще раз продемонструвала його величезну популярність серед простих людей Італії. Помер Гарібальді 2 червня 1882 р. і був похований на острові Капрера. На його смертному одрі лежали дві книги, що він тримав у руках перед останнім подихом: томик з виданням поеми Фосколо "Гробниці" і альбом з портретами 1117 героїв сицілійского походу.

Весь життєвий шлях Гарібальді можна розділити на два неоднакових по своїй довжині періоди. Гранню між ними може служити найважливіша подія для всього італійського народу і для європейської історії - остаточне об'єднання Італії, що було метою життя Гарібальді, про що свідчить безліч його ранніх висловлень. Боротьбі за звільнення своєї батьківщини від влади тиранів під якими малися на увазі австрійський, а після 1849 р. і французький уряд, а також папство, - він присвятив усе своє життя. Слід зазначити, що саме цієї "святої мети" - об'єднанню Італії - були підлеглі в тім чи іншому ступені усі вчинки Гарібальді. У спогадах він писав: "Я звик підкоряти будь-які свої принципи меті об'єднання Італії, яким би шляхом це не відбувалося". Звідси випливає, що не можна на підставі того, що Гарібальді діяв у союзі з тими чи іншими силами (з мадзиністами чи з монархією на чолі з Віктором Еммануїлом II) говорити про його приналежність до цих різних течій італійського Рисорджименто. І більш того не можна затверджувати, ніби-то він коли-небудь, цілком розділяв революційно-демократичні чи монархічні погляди. Незважаючи на те, що Гарібальді не писав теоретичних статей і рідко виступав у парламенті, усе-таки можна говорити про наявність у нього власної політичної демократичної і патріотичної програми.



Джузеппе Гарібальді присвятив життя "боротьбі за Італію об'єднану і вільну від деспотизму".
Боротьба італійців за волю повинна була, на думку Гарібальді, вестися силами всього народу, тобто всієї нації, і він не раз говорив про неї як про боротьбу, у якій замовкають приватна ненависть і розбрати, і "усі класи громадян подають один одному руки... щоб захищати загальний будинок - свою батьківщину".
Він був прихильником об'єднання не тільки народу усередині країни, але також дружби між різними націями, про що не раз говорив у листах і спогадах, і що довів своїм прикладом, борючись за республіки Уругвай і Ріу-Гранде в Південній Америці, а також беручи участь у франко-пруській війні на стороні республіканської Франції. Гарібальді, проніс через усе життя віру в братерство народів і право на національне самовизначення, ідеї що отримали широке поширення в другій половині XIX в.

Мрія про братерство народів перетворила Гарібальді в переконаного борця за мир. хоча сам він велику частину життя провів у різних війнах.

Безкоштовно скачати реферат "Життя і діяльність Джузеппе Гарібальді" в повному обсязі