Реферат: Проблема психології надлюдини у творчості Ольги Кобилянської

Про вплив Ніцше на творчість Кобилянської писали М. Грушевський, О. Маковей. Грушевський оцінюючи повість «Царівна», зазначав, що авторка «досить механічно» змодернувала свою «старосвітську історію про „сандрільону" — царівну-сирітку, що „поневіряла світом, таки доходить щастя" — при помочі національного і жіночого питання та філософії Ніцше»1.
Подібні думки були притаманні Осипу Маковею, який писав, що основна філософія Наталки з «Царівни», чи то Кобилянської, складається з двох тез: «аристократизм душі, вищі люди Ніцше» та «емансипація жінок». Ніцше, котрого читала останніми роками, мав добрий вплив на Кобилянську через те, що він навчив її дивитися на світ і людей з вищого, більш ідеального становища; він звернув її увагу на стиль взагалі, хоч ніхто інший, тільки той Ніцше сказав такий гіркий комплімент жінкам: «Як ідеш поміж жінки, бери батіг», — та проте, стверджує О. Маковей, він настроював її сильно й відважно.
Ідеї, які використовувала О. Кобилянська у своїх творах, запозичувалися не лише у творчих людей, котрі мали на неї вплив, вони черпалися також з особистого життя письменниці. Авторка «Царівни», зазначає М. Грушевський, засвідчила свій талант надзвичайно сильно в психології, адже більшість її творів написано з народного життя. І сама Кобилянська стверджувала: «Так майже кожний нарис має щось із справдішнього життя в собі. Не менше — і більші оповідання. Мої особисті переживання відігравали немалу роль в моїх писаннях. „Царівна" писана кровією мого серця»1.
Не є дивиною, що Кобилянська цікавилася філософією Ніцше, адже Ніцше вплинув на таких визначних європейської слави письменників, як Гавптман, Зудер-ман, Гальбе, Метерлінк, д'Аннунціо, Стрінберг, Ібсен, Брандес, Пшибишевський та інших. Влучні вислови автора «Заратустри» збагатили словесний скарб чи не кожної мови: «поза межами добра й зла», «ті, що їх багато, забагато», «переоцінка всіх цінностей», «жадоба сили», «надлюдина».
Найоригінальнішим поняттям філософії Ніцше є «надлюдина». Для «надлюдини» характерне: мужність, енергія, відвага; все те, що дає силу й що сильне. Для Ніцше надлюдина минулого — це Олександр Великий, Цезар, Август, Карл Великий, Цезар Борджіа і Наполеон. Як відомо, всі ці люди — люди енергії, дії. П. Мантегацца так описує екстаз діяльності й могутності великих геніїв дії: «Вони, можливо, провели все життя в очікуванні цього моменту зачарування, але цей момент був чудовою нагородою за весь піт і всю кров, які пролиті протягом їхнього життя. Немає тієї тріумфальної арки, немає такого позолоченого трону чи лаврового вінка, які могли б принести внутрішню насолоду, яку переживає геній, перебуваючи в стані екстазу перед своїм витвором; багатовікове життя звичайних людей не може зрівнятися з однією такою миттєвістю, котру, можливо, не зміг би виміряти ніякий годинник у світі, але який помічається й поглинається людською свідомістю, як дощова краплина пожирається спраглою пустелею»1.
Що ж взяла Кобилянська як авторка «Царівни» від автора «Заратустри»? Один письменник може запозичити ідеї, техніку, сюжет, стилістичні манери, поодинокі фрази; у філософа — в основному ідеї. Окрім ідей Ніцше, які використовує Кобилянська у своїх творах, в обох авторів є деяка життєва схожість, їхнє життя багате не на зовнішні факти, а на внутрішні переживання. Ці внутрішні переживання найсильніше знаходять вихід на самоті. В листі болгарському письменникові-модерністу Петко Тодорову Ольга Кобилянська писала: «Я надто часто відчуваю, що поети найсамотніші люди. Я живу, як в заклятій казці, прикована до одного місця, і заодно мушу з глибини душі своєї черпати поживу і для духа свого».
Самотність — це батьківщина Заратустри. «Втікай, друже мій, у самотність! ...де закінчується самотність, там починається торговище»2.
Самотня авторка «Царівни» заявляє в «Акордах»: «Кожний чоловік раз у житті зупиняється і не знає, куди завернутися. Я свою дорогу знаю. То самота. Вона вп'ялила свої грізні, холодні очі в мене і моргає до мене. Я йду. Я тобі буду служити, ти велика безсердешна самото, пісні свої покладу у ніг твоїх. Усміхнися тоді».
О. Кобилянська, вслід за Ніцше, використовує тезу Дарвіна про боротьбу за існування як умову вищого розвитку організмів. Від Дарвіна йде й те, що Кобилянська надає великого значення спадковості. Письменниця часто нею намагається пояснити складні лабіринти людської душі. У творах Кобилянської дуже виразно проявляється аристократичність і небуденність героїв. «Всі вони, як не родові аристократи, „шляхетського походження", „гербові", то принайменше вибранці, Gluckskind-y»3, — зазначає дослідник творчості О. Кобилянської Л. Луців.
У своєму творі «Так казав Заратустра» Ніцше використовує такі терміни, як «вищі люди», «надлюдина», «поранковий», «полуднє» тощо. Так людське життя Ніцше порівнює з порами дня: «людина — це міст, а не мета, що вона щасливо тішиться своїм полуднем і вечором, як шляхом до нових світанків»; бажанням: «Це мій ранок, займається мій день: вставай, вставай, великий полудню!» — закінчуються промови Заратустри. Це порівняння використовує Кобилянська в повісті «Царівна».
Ось як відчувала головна героїня твору Наталка Верковичівна своє «полуднє». «Полуднє, — задзвеніло щось в ній, — полуднє... Так її полуднє зближалося, це відчувала вона всіма нервами, в ній співало щось тисячами голосів про нього, а її оточення заповідало його. Вона чулася такою сильною і здатною до життя, що, здавалося, для неї не існувало нічого, чого не могла би побороти!»1.
У повісті «Царівна» головна героїня Наталка, дискутуючи з Орядином, дійшла висновку, що всі люди майбутнього повинні тягнутися до ідеалу; ставати «вищими людьми»; «людина, яка зрікається боротьби, зрікається великого життя».
В образі Наталки Верковичівни («Царівна») Кобилянська психологічно обґрунтовано створила образ людини, яка, зазнаючи болючих розчарувань, страждаючи від несприятливих обставин, не занепадає духом, а вірить у високе своє призначення, прагне до якнайширшого вияву власних багатих духовних сил, висловлює сміливі — як на той час — думки про призначення та обов'язок людини, зокрема жінки. Вдаючись до форми щоденникових записів — своєрідної розмови героїні з собою, — Кобилянська розкриває світ думок і почуттів «Царівни», яка не може змиритися з філістерськими поглядами на жінку, прагне вирватися з духовної неволі, сірої буденщини. В її образі письменниця втілює ідеал гордої, непокірної жінки-інтелігентки, яка має відвагу відстоювати свої погляди, стверджуючи думку: «Свобідний чоловік із розумом — це мій ідеал».
Безперечна заслуга Кобилянської полягає в тому, що вона ввела в українську літературу нові типи людей етично-естетичного спрямування, а вслід за тим зуміла розкрити основні риси та особливості психології надлюдини. Іван Франко в «Молодій Україні» зазначив, що в усякому разі «Царівна» — це перша у нас повість, основана не на інтригах і любовних пригодах, а на психічному аналізі буденного життя пересічних людей. Серед групи молодих письменників, вихованих на взірцях європейської літератури, Франко виокремив Ольгу Кобилянську, яка «головну вагу творчості поклала на психологію, головною метою твору штуки (мистецтва. — І. Д.) зробила розбудження в душі читача певного настрою способами, які подають новочасні студії психології і так званої психофізики»1.
Таким чином, Ольга Кобилянська вдало втілила у своїх творах образ сильної особистості, яка попри несприятливі обставини не занепадає духом, а прагне до самоствердження. Ідеї, сформульовані Кобилянською в художніх творах, значною мірою заповнили дефіцит у царині професійного психологічного знання.

Список використаної літератури:

1. Грушевський М. Царівна, оповідання Ольги Кобилянської // Літературно-науковий вісник. 1898. Т. 1.
2. Кобилянська О. Ахорди // Літературно-науковий вісник. 1898. Т. 2.
3. Кобилянська О. Ю. Твори: В 5 т. Київ, 1962. Т. 1; 1962. Т. 2; 1963. Т. 4; 1963. Т. 5.
4. Луців Л. О. Кобилянська і Ф. Ніцше. Львів, 1928.
5. Луців Л. Природа Ольги Кобилянської //Літературно-науковий вісник. 1930. Кн. 10.
6. Луців Л. О. Кобилянська, Ніцше і родова аристократія // Літературно-науковий вісник. 1931. Кн. 7—8.
7. Луців Л. Ольга Кобилянська. Нью-Йорк; Джерзі Сіті, 1965.
8. Маковей О. Ольга Кобилянська, літературно-критична студія // Літературно-науковий вісник. 1899. Т. 5. Кн. 1.
9. Мантегацца П. Экстазы человека. Санкт-Петербург, 1890.
10. Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Київ, 1993.
11. Ольга Кобилянська: Альманах у пам'ятку її сороклітньої письменницької діяльності (1887—1927). Чернівці, 1928.
12. Франко І. Молода Україна: Провідні ідеї й епізоди. Львів, 1910. Безкоштовно скачати реферат "Проблема психології надлюдини у творчості Ольги Кобилянської " в повному обсязі