Реферат: Символіка лісу та її роль в розкритті проблеми влади землі над людиною (за повістю О. Кобилянської «Земля»)
Починаючи розмову про знаковий, символічний сенс образу лісу, ми поставили перед собою завдання прослідкувати, як стосунки персонажа з лісом екстраполюються на взаємостосунки «людина — земля».
Наймичка Анна — чи не єдиний персонаж, у якого з землею будь-які взаємозв’язки взагалі відсутні. Навіть Рахіра більше зв’язана з землею ніж Анна, бо Рахіра прагне землі. Федорчукова земля постійно присутня в її зажерливих думках і життєвих планах. Анна ж — на жодну мить не пов’язала своє кохання з Михайлом із думкою про набуття землі. Вона повністю відірвана, жодною ниточкою не зв’язана із землею, а отже земля не має над нею ніякогісенької влади.
То що ж виходить? «Ліс» найбільшу загрозу несе саме тим, хто найменше пов’язаний із землею? Влада «лісу» найстрашніша для тих, над ким не має влади земля? А Сава? Він же нібито із землею пов’язаний?
Давайте поміркуємо над цим питанням. Чи дійсно земля має владу над Савою? Ми на прикладі Івоніки та Михайла бачили, що пов’язаність людини з землею, влада землі над людиною, накладає на людину певні обов’язки. Найперший із них — важка, сумлінна праця, без якої земля не дасть віддачі у вигляді матеріальних благ. Окрім того, влада землі над батьком і сином полягає ще й в тому, що й Івоніка, й Михайло люблять землю, люблять трудитися на землі. Розуміючи, що «й без землі можна жити», Михайло не хоче навіть уявити себе в тому іншому, «безземельному» житті,
Чи любить Сава землю? Однозначно — ні! Чи здатен він взяти на себе обов’язки, продиктовані владою землі, хоча б задля матеріального забезпечення? Ні! Він взагалі жодної влади над собою не хоче визнавати: ні влади батьків, ні влади звичаїв, ні влади людей, що виявляється у вигляді громадського осуду чи схвалення вчинків індивідуума, ні влади землі.
Його гіпертрофоване «ego» не здатне підпорядковувати себе суспільним нормам. Воно прагне підкорювати інших, виявляти свою владу над ними. Саме звідси йде ота безпричинна жорстокість, отой потяг до безпричинних, безцільних вбивств. Сава зрікся влади землі. Не просто зрікся — а протиставив себе цій владі:
«Держіться вашої землі, а я зроблю, що мені схочеться!» — каже він матері.
В ньому живе нічим не приборкана демонічна сила заперечення: заперечення будь-якої влади над собою, заперечення моральних норм і приписів, заперечення життя — спершу пташиного, звірятиного, а далі й людського.
Волюнтаристське прагнення цілковитої свободи призвело Саву до цілковитого рабства, цілковитої залежності від підсвідомих інстинктів, від отого темного, чигаючого «лісу», що поглинає людину, яка порвала зв’язки з традицією, з мораллю., з людськими цінностями, головною з яких для селянина був зв’язок із землею — ота влада землі над людиною, що вимагала праці, любові, що виснажувала, але й збагачувала людину не лише матеріально, а й духовно, даруючи радість, душевну рівновагу, підпорядковуючи життя людини певному ритму, певній гармонії з собою та Всесвітом. Недарма ж в час похорону Михайла «Місяць заллявся світлом..., а за ним вирушили всі до одної зорі. Прибравшись у весь блиск світла... дрижали... з якогось зворушення, мерехтіли всім багатством своєї пишноти до тихої землі» [1; 247-248], ніби засвідчуючи причетність цього трудівника землі до вічної Вселенської Гармонії, до Світла Духу.
І недарма свічка, що горіла в головах у Михайла, впавши, «покотилась до ніг Сави і тут згасла», ніби знаменуючи остаточне поглинання Савиної душі темрявою, відлучення її від Світла.
І недаремно Савине улюблене теля — також часточка природи, світової гармонії (що, скалічене, помирає саме в той день, коли «ліс уже виговорив своє», коли злочин визрів у Савиній душі), — в передсмертну хвилину відсахнулося від Сави «з виразом дикого, відражаючого перестраху».
Можна порізному трактувати оте конаюче теля як смисловий код... Символ, як ми знаємо, багатошаровий, і трансцендентальний стрибок, який необхідно здійснити для його осягнення, не у всіх завершується в одній точці, тому, очевидно має рацію й В. Пахаренко [6; 52], трактуючи цей символ як уособлення Савиної помираючої душі, — та в кожному випадку — це знак відторгнення природою гріха братовбивства від своєї гармонійної цілісності.
То чи ж влада землі призвела до братовбивства Саву Федорчука? Зараз ми можемо однозначно відповісти — ні, бо земля саме над Савою не мала жодної влади. Він був підпорядкований «владі лісу» — владі позасвідомого й нічим не стримуваного «ego».
Чи сталося б братовбивство, якби Сава підпорядкував себе владі землі: любив її, плекав, виконував споконвічні обов’язки, покладені цією владою на хлібороба? Безперечно — ні!
Прослідкувавши за художнім розкриттям бінарної опозиції «земля — ліс», ми переконалися, що «ліс» найменшу владу має над тими, хто найбільше підпорядкований владі землі. И найпритягальнішою, найзагрозливішою його сила є для тих, хто не пов’язаний із землею, або зрікся, протиставив себе її владі.
Тож і на питання, чи є згубною влада землі над людиною, ми з повною переконаністю можемо відповісти: «НІ!»
В своїй повісті О. Кобилянська показала не згубну, а рятівну владу землі, бо саме ця влада, саме зв’язок людини з землею рятують людину (тим більше неосвічену, відірвану від здобутків культури людину) від темних інстинктів, що нуртують в ній, від того, що споконвіку виражалося коротким і містким словом «гріх».
І недарма саме не пов’язаній із землею Анні найважче боротися із засмоктуючою силою лісу, якій вона все ж може протиставити, свою духовність, «інтелігенцію», як каже О. Кобилянська, набуту в спілкуванні із шляхетною, освіченою панською сім’єю.
І недарма праведний Авель в повісті української письменниці перетворився в хлібороба, бо земля для українського народу справіку була не тільки Матір’ю-годувальницею, а й Матір’ю-вихователькою — опорою для духу, моралізуючим і естетизуючим чинником.
Список використаної літератури:
1. Кобилянська О. Твори в 5-ти томах. — К., Держліт. вид. 1962-1963 р.
2. Франко І. Старе й нове в сучасній українській літературі. Зібрані твори у 50 т. — К., 1982. — Т. 35.
3. Рубчак Б. Пробний лет. «Розсипані перли». — К., 1991. — С. 18-41.
4. Ковальчук О. Письменницька позиція в повісті О. Кобилянської «Земля» // Українська мова і література в школі. — 1993. — № 2.
5. Погребеник Ф. Ольга Кобилянська. До 125-річчя дня народження. — К., 1986.
6. Пахаренко В. Художнє слово // Українська мова та література в школі. — № 4. — С. 29-32.
Безкоштовно скачати реферат "Символіка лісу та її роль в розкритті проблеми влади землі над людиною (за повістю О. Кобилянської «Земля») " в повному обсязі
