Реферат: IV (четвертий) Універсал УЦР
В хвилини великої загрози Рада Міністрів, не маючи військових сил, спромоглася провести свою власну політичну концепцію і була змушена взяти участь у мирних переговорах у Бресті, де більшовики намагалися говорити також від імені України і, врешті, заключити з Центральними державами мир. Винниченко і всі члени Ради Міністрів розуміли, які будуть наслідки такого рішення.
З огляду на те, що Англія і Франція вже мали свої дипломатичні місії в Києві й вони інформували свої уряди. Рада Міністрів оприлюднила дипломатичну ноту про положення в Україні і можливість Ті примирення з Центральними державами. Нота має дату 10 січня 1918 року.
В ній говорилося, що:
І) політика Української держави тяжіє до закінчення війни в усьому світі і примирення між воюючими народами;
2) мир має бути справедливий і забезпечити всім, навіть найменшим народам, повне і необмежене право на самовизначення;
3) мають бути дані гарантії ЩО вияв волі народів буде цілком вільним;
4) насильне забирання навіть частини території якогось народу проти волі населення є неприпустиме;
5) всякі воєнні контрибуції без огляду на їх форму, нищать працюючі класи народів;
6) Мирна Конференція повинна дати матеріальну допомогу тим народам, що понесли збитки й спустошення під час війчи;
7) Українська Народна Республіка досі втримує фронт своїм авторитетом, а її законний уряд репрезентує Ті у всіх міжнародних справах і боронить права свого народу; він має бути допущений до всіх мирних переговорів, конференцій і конгресів;
8) влада Совнаркому не розповсюджується на території колишньої Росії і вже ніяк на вільну Українську Республіку, тому його постанови не зобов'язуватимуть Уряду України, хіба що він їх прийме;
9) федеративний Уряд Росії міг би це робити, але тільки тоді, коли його визнають усі народи, які встановили свої вільні держави. Коли ж федерації не можна буде створити в найближчій майбутності, мирні переговори можуть вести лише представники нових республік. .
Сильно вірячи в принципи миру. Рада Міністрів закликає до загального примирення, покладаючи велику надію на його швидке здійснення. Рада Міністрів уважає необхідним мати своїх представників на Мирній Конференції та надіється, що кінцевий мир знайде своє завершення на Міжнародному Конгресі.
Як видно, прем'єр Володимир Винниченко та міністр закордонних справ О. Шульгин цією нотою мали намір оправдати Уряд України за участь у мирних переговорах у Бресті, хоч у згаданій ноті не було про те жодної згадки. Хто уважно прочитає ноту, матиме враження, що її автори хотіли нагадати державним мужам воюючих народів, що вже настав час закінчити війну й думати про майбутню Мирну Конференцію. Уважному читачеві ноти прийде на думку, чи не було б кориснішим вияснити державним мужам західних воюючих держав незавидне положення України, на території якої й досі вибухали німецькі гранати і від імені якої намагались говорити більшовики в Бресті, а водночас посилали свої добре озброєні банди палити і руйнувати українські села й міста, знущатись і вбивати її мирне населення, грабувати його доробок, а особливо продукти його землі, та поїздами вивозити їх на Московщину. Це й ніщо, інше було найважливішою причиною, що Украіна по довгих ваганнях наважилась послати своїх представників на німецько-більшовицькі мирні переговори В Бресті
Не треба й казати, що згадана нота викликала велике замішання між представниками Антанти в Києві. Французький генерал Табуї в розмові з прем'єром Винниченком переказав йому прагнення французького уряду, щоб Україна не проголошувала свого нейтралітету, але продовжувала оборонні бої на фронті проти Центральних держав. Він повідомив також про угоду французів и чехів в мирні переговори з німцями, але організував при допоиозі Антанти свою армію і тримав західний фронт. Французький міністр Ст. Олер заявив, що вже має рішення свого уряду визнати повну самостійність України. На жаль, українські представники не могли дати йому ясну відповідь, хоч мали звістки, що Франція прнзнчила 800 млн. золотих рублів для допомоги Україні й готова надати негайну допомогу технічними і воєнними матеріалами.
І можна думати, що Україна прийняла б умови франці якби не наступ армії Антонова-Овсієнка за наказом Ленії в напрямі столиці України, Києва, чотирма фронтам
1) з півночі — на Бахмач—Київ;
2) з північного сходу -на Харків—Донбас;
3) від Чорного моря і
4) від Полісе:
Цей наступ ішов під егідою більшовицької “Харківське Республіки”, мовляв, самі українці б'ються між собок
Як уже знаємо. Центральна Рада не мала регулярног війська, бо всяке військо вважала “знаряддям поневолен ня пануючого класу над працюючим народом”, тому її не численні сили уступали новій червоній гвардії, яка була ствс рена з москалів, латишів, китайців і мадярів.
Українські селянські маси не були виховані в національ ному дусі а до того настроєні на “поділ десятин”, тепе слухали більшовицьких, приємних вухам лозунгів “пр рай на землі”, заховували нейтралітет або навіть помагали більшовицьку пропаганду між селянами. Навіть сам Винниченко прихилявся до них і радив усунути або увязнити членів Ради Міністрів і заступити їх іншими. Сам Винниченко відмовився від прем'єрства, а Симон Петлюра пішов з військами на фронт.
До цього часу в Бресті більшовицькі делегати визнавал українських учасників переговорів, але, коли більшовиньк навала докочувалась до Києва, Лев Троцький привіз собою до Бреста українську делегацію від “Харківської Ре публіки”, переконуючи Центральні держави, що саме во представляє тепер більшість українського населення. С'1 ноаиш,е укоащських делегатів ускладнювалось ще й ті що Третій "Універсал, щоправда, проголосив Украінс Республіку, але ще в федерації з Росією, і тепер Лев Б[ штейн-Троцький посилався на те, бо підписувати мир м< лише суверенна держава. Тоді Центральна Рада вирій прискорити проголошення самостійності України.>
Безкоштовно скачати реферат "IV (четвертий) Універсал УЦР" в повному обсязі
