Реферат: Проголошення ЗУНР

До обов'язків повітових комісарів належало: 1) берегти інтере¬си української державності та протидіяти будь-яким спробам завда¬ти їй шкоду; 2) приймати присягу від службовців повітових служб і адміністрації; 3) приймати рішення з усіх питань, якщо колишні австрійські службовці відмовляються служити; 4) затверджувати розпорядження адміністративних повітових властей загального ха¬рактеру; 5) давати дозвіл на носіння зброї цивільному населенню;
6) здійснювати нагляд за діловодством усіх державних інституцій і службових осіб у повіті.
У справах громадської безпеки повітовому комісару підпоряд-ковувалися повітові військові коменданти і коменданти жандарме¬рії. У господарських справах повітові комісари повинні були співп¬рацювати з повітовими харчовими комітетами.
Після проголошення ЗУНР у багатьох повітах і населених пунктах було ліквідовано колишню австрійську жандармерію. Замість неї місцеві комісари почали на добровільних засадах формувати, так звану, народну міліцію. Але така система не могла забезпечити надійної охорони порядку в усій державі. Тому 6 листопада 1918 p. Українська Національна Рада прийняла рішення про утворення корпусу української державної жандармерії. До нього набирали добровольців, в першу чергу з числа військовослужбовців. Держав¬на жандармерія підпорядковувалась спочатку Державному секрета¬рству військових справ, але з часом була відокремлена від військо¬вої влади.
Незабаром в усіх повітах було утворено станиці державної жандармерії, які очолювали жандармські повітові коменданти. Во¬ни повністю підпорядковувались повітовим комісарам, а по служ¬бовій лінії — команді державної жандармерії, а остання — відділу громадської безпеки секретарства внутрішніх справ.
Система державної жандармерії, яка склалася на практиці, отримала законодавче закріплення в спеціальному законі Українсь¬кої Національної Ради від 15 лютого 1919 p. Що стосується народ¬ної міліції, яка утворилась в багатьох населених пунктах, то вона й надалі продовжувала діяти як орган самооборони.
За основу організації судової системи було взято попередню, австрійську. Усіх суддів, які не скомпрометували себе антинарод¬ною, антиукраїнською діяльністю і які зобов'язувалися служити українському народу і українській державі та склали про це відпо¬відну присягу, власті ЗУНР залишили на своїх місцях.
Незабаром Державний Секретаріат розгорнув активну діяль¬ність щодо перебудови судової системи. В першу чергу на території ЗУНР було створено 12 судових округів і 130 судових повітів*.
В січні 1919 p. було проведено реорганізацію армії. У війську Української і Галицької армії у травні 1919 p. налічувалося понад 100 тис. чоловік.
З найважливіших законів ЗУНР цього періоду був закон від 15 лютого 1919 р. про українську мову в держав¬них установах, але водночас він дозволяв національним меншинам користуватися своєю рідною мовою у взаємовідносинах з державни¬ми властями. 8 квітня було схвалено закон про українське громадянс¬тво, за яким особи інших національностей до 20 травня мали заяви¬ти, чи хочуть вони стати громадянами Української держави. Якщо вони цього не зробили, то вважалися чужинцями і за бажанням могли виїхати з України. Кожен, хто заявив себе громадянином України, вважався за такого на усій території ЗУНР.
Було створено окрему комісію Української Національної Ради для опрацювання земельного закону, прийнятого на сесії 14—15 квітня 1919 p. Цей закон націоналізував поміщицькі, монастирські, єпархіальні, церковні землі, а також землі установ. З них мав бути створений земельний фонд ЗУНР, який розподілявся обласними, повітовими і громадськими комісіями за встановленими державою цінами. Ліси мали перейти під оруду держави, а наділення землею мало бути вирішене майбутнім Сеймом. Самовільне захоплення землі каралося.
Західноукраїнська Наро¬дна Республіка не поспішала остаточно об'єднатися з Наддніпрян¬ською Україною, і на те були поважні причини. У січні 1919 p. обидві республіки послали спільну делегацію на мирну конферен¬цію до Парижа, де обстановка у чотирьох частинах України розгля¬далася окремо. Найкращим було становище Галичини, бо з розпа¬дом Австрії всі народи, що входили до її складу, дістали право на розбудову власного життя у власній державі.
На практиці сталося інакше. Уряд ЗУНР негайно, в листопаді
1918 повідомив президента Вільсона про своє оформлення і просив захисту проти намагань Польщі анексувати Галичину. Польський комітет народовий, представник Польщі на мирній конференції, вжили заходів, щоб донести світові, що українські війська перебу¬вають під командою німецьких старшин і що створення України в інтересах Німеччини та Австрії.
Наприкінці лютого 1919 p. мирна конференція направила місію до уряду ЗУНР для переговорів з приводу перемир'я з Польщею. Члени місії виявили повне нерозуміння взаємовідносин Галичини і Польщі, і, поставивши вимогу негайно припинити воєнні дії, запро¬понували демаркаційну лінію між Галичиною та Польщею. Третина Східної Галичини зі Львовом та Дрогобицьким районом (нафта) залишалася за Польщею. Уряд ЗУНР цієї пропозиції не прийняв, і війна з Польщею продовжувалася. Внаслідок скарг уряду ЗУНР до мирної конференції 4 квітня 1919 p. було вислано іншу комісію під головуванням генерала Боти. Новий міжнародний проект українсь¬ко-польської угоди був більш сприятливий. За Галичиною залишався Дрогобицький повіт. Уряд ЗУНР .прийняв цей проект. У квітні
1919 р. до Польщі із Франції прибула добре озброєна армія генерала Галлера. Вона була призначена Антантою виключно для боротьби проти більшовиків, але польський уряд спрямував її проти галицької армії. Перед переважаючими силами французів війська галицької армії відступили.
На початку червня, щоб запобігти падінню дисципліни, було. проведено реформу: президентові Є.Петрушевичу надано права диктатора, він створив Раду уповноважених (С.Голубович, С.Витвицький, В.Курманович, І.Мирон). Диктатура сприяла заспокоєн¬ню у війську й припинила анархію. Внаслідок цього галицька армія мала успіхи, але вони були нетривкі.
У середині липня 1919 p. Українська галицька армія перейшла р. Збруч, щоб об'єднатись з військами У HP. Але об'єднати два уряди було неможливо — цьому перешкоджали ідеологічні та пер¬сональні чинники.
С.Петлюра і весь провід УНР вважали Є.Петрушевича дикта¬тором недемократичним і незаконним, а Є.Петрушевич і провід ЗУНР вважали перебування С.Петлюри на чолі армії шкідливим для справи.
Так закінчився короткий і глибоко трагічний період історії ЗУНР, яка дала багато прикладів національної солідарності та розуміння державних інтересів.

Список використаної літератури:

1. Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття — С. 159—160.
2. Дорошенко. Історія України. – К., 1999.
3. Слюсаренко А. Г., Томенко М.В Історія української конституції, К, 1993. -С. 125.
4. Субтельний О. Історія України. – К., 2000.
5. Тищик Б. Й., Вівчаренко О. А. Західноукраїнська Народна Республіка. 1918—1923 pp. Коломия, 1993. — С. 19. Безкоштовно скачати реферат "Проголошення ЗУНР" в повному обсязі