Реферат: Поет і буття: специфіка онтологічного дискурсу Райнера-Марії Рільке

Ліричний герой поета не надто заглиблюється у першопричини загрози навіть значного занепаду буття нації. Очевидно усе експлікується екзистенціалістичною апеляцією у цьому випадку до нівелюючої техногенної цивілізації (загроза “машини”), з її потягом до глобалізації, космополітизації, імперіалізму тощо [Див.: 7], Цікавий прецедент для подальших глибших досліджень. Нас же передусім цікавитиме, який вихід пропонує автор із цього становища. На кого покладатися людині, рятуючи національні (німецькі) енси, і чи взагалі варто їх рятувати (“чисті митці”(за Гунтером, де Маном та ін.), здається, не переймаються проблемами протекції, набагато частіше вони виступають апостолами деструкції)?
Цей концептуальний момент найкраще з’ясовує сам Рільке у листі до Вітольда фон Гуревича: ”Ми з великим азартом збираємо мед видимого, щоб накопичити його у золотому вулику невидимого. І ця діяльність водночас підтримується і стимулюється тим фактом, що дуже велика частина видимого швидко зникає і ніколи не знаходить собі заміну. Ще для наших дідів будинок, фонтан, знайома вежа аж до їхнього одягу, їхнього пальта безконечно більше належали до сфери інтимного; кожна річ була ніби вмістилищем, де вони нагро¬маджували і звідки черпали людяність. А сьогодні, доставлені з Америки, в наше життя вторгаються речі порожні й байдужі, видимості речей, підробки... Дім, в американському розумінні, яблука або виноград із Америки не мають нічого спільного з домом, плодами, виноградними гронами, які вбирали в себе надії та думки наших предків... Речі одухотворені, живі, речі, що їх ми добре знаємо, хиляться до занепаду, і їх уже ніколи не вдасться нічим замінити. Можливо, ми останні люди, які про них знали. На нас лягає відповідальність не тільки зберегти про них пам’ять (це було б надто мало і надто непевно), а й стати охоронцями їхньої людськості та священної для відчуття дому вартості... Ангел “Елегій” – це істота, в якій заміна видимого на невидиме, що її ми намагаємось реалізувати, видається вже завершеною” [4, с. 247-248].
У цій рефлексії письменник викриває найбільш облудний політичний міф ХХ ст., яким і досі прикриваються демоліберальний та комуністичний імперіалізми, – міф про “загальнолюдськість”. Немає людяного як такого ні в екзистенційному, ні в онтологічному вимірах. Людяне для Рільке, як і для більшості інших національних мислителів (Гердера, Фіхте, Мацціні, Шевченка, Франка, Бердяєва, Гайдеґґера, Унамуно, Донцова, Рамоса та ін.), завжди національно конкретне, національно визначене, національно зумовлене. Гуманність детермінована національною ідеєю (простором “невидимого”) та національним тут-буттям (простором “видимого”). Лише в контексті національного буття людяність набуває автентичності, поза ним можлива лише антилюдяність – субстанція антидуховного характеру.
У художньому дискурсі поета основними націологічними маркерами стають саме “одухотворені, живі” національні речі, котрі протистоять антилюдяним “підробкам” – “порожнім” і “байдужим” речам з Америки (символу новітнього імперіалістичного космополітизму). Національні енси (суббуття) стають надійними еквівалентами гуманності – посудиною-“вмістилищем”, куди предки “нагромаджували і звідки черпали людяність”. Серед них – будинки, вежі, колони, храми, фонтани, дерева, плоди, квіти, звірі тощо і навіть прадавні римські саркофаги (пряме співвіднесення власної німецької історії із історією римською, а також поєднання в окреслених енсах натурологічного і ресологічного аспектів): “Вам, саркофаги римські, уклін, / вам, кого серце здавна шанує, / світла вода старожитніх днин / з вас, мов бадьора пісня, струмує” (“Сонети до Орфея”) [9, с. 10].
Щоб залишитись людиною, кожен зобов’язаний оберігати національні речі – “стати охоронцями їхньої людськості та священної для відчуття дому вартості”. А це передусім призначення поетів, тих “відважних”, за М.Гайдеґґером, які “пізнають в незцілимому беззахисність. Вони приносять смертним сліди відлинулих богів у темряву світової ночі. Відважніші як співці Живлющого є “поетами в нужденний час” [1, с. 197]. Митці (національні митці) стають своєрідними медіаторами між тут- і там-буттями, що долають загроженість і занепад національного не-мовлення: “Хто від померлих поїв / маку, той нині / ловить найнижчий з тонів / і в безгомінні” (“Хто понад тіньми здолав...” // “Сонети до Орфея”) [9, с. 10].
Національний універсум зберігається у слові. Основне призначення письменника (в дусі Гайдеґґерівської концепції “охорони” національних “землі” і “світу” [Див.: 10]) – оберігати той світ, переводячи зі сфери “невидимого” у сферу “видимого”, оприявнювати його, об’єктивізувати, робити кантівським “феноменом” (річчю для нас): “Янголові похвали світ, що ословився. / (...) Отже, / просте йому покажи, що твориться з роду і в рід, / поки нашим стає, відчутним на зір і на дотик. / Речі йому покажи” (ІХ елегія) [9, с. 51-52]. Через пізнання й охорону національного значною мірою відбувається фундаментальне для Рільке повернення сучасників “від іманентності калькуляційної свідомості до внутрішнього простору серця” [1, с. 191].
На наше переконання, повноцінне прочитання творчості Р.-М.Рільке, котре більшою чи меншою мірою узгодило б часто полярні інтерпретації, можливе лише шляхом використання переваг методологічного плюралізму (поєднання досягнень, скажімо, герменевтики, семіотики, неоміфологізму, екзистенціалізму, національно-екзистенціальної методології тощо). Об’єктивна екзегеза доробку поета можлива, якщо врахувати складну структуру, взаємозв’язок домінант цього дискурсу і фундаментальної ролі націологічного аспекту як основної верифікаційної домінанти. При цьому специфіка онтологічного дискурсу полягає, на нашу думку, в його найчастіше імпліцитно змодельованій національності. Автор моделює образ ліричного героя-протагоніста як національного митця, виразника-“ословлювача” і охоронця національного (очевидно, німецького) буття.
На думку Поля де Мана, центральною темою поезії Рільке є “радикальна вимога змінити наш спосіб буття у світі” [3, с. 35]. З цим можна погодитися, зважаючи на те, що Рільке закликав змінити спосіб буття, щоб урятувати передусім національну людину і національний світ. На початку третього тисячоліття, озираючись у минуле і з тривогою дивлячись у майбутнє, відверто спитаймо себе: а чи змінився той нівелюючий духовність (національну людяність) спосіб буття, проти якого застерігає нас онтологічний дискурс німецько-австрійського

Список використаної літератури:

1. Гайдеґґер М. Навіщо поет? // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів, 1996.
2. Іванишин П. Філософія творчості О.Ольжича // Українські проблеми. 1998. № 1.
3. Ман П. де. Аллегории чтения: Фигуральный язык Руссо, Ницше, Рильке и Пруста: Пер. с англ. / Пер., примеч., послесл. С.А.Никитина. Екатеринбург, 1999.
4. Марсель Г. Homo viator // Марсель Г. HOMO VIATOR / Пер. укр. В.І.Шовкуна. К., 1999.
5. Наливайко Д. Єдиним він зі світом був... // Рільке Р.М. Поезії. К., 1974.
6. Рільке Р.М. Поезії / Пер. з нім. М.Бажана. К., 1974.
7. Сміт Е.Д. Національна ідентичність. К., 1994.
8. Стус В. Листи до рідних // Стус В. Твори: У 4 т. Т.6 (додатковий). Кн. 1. Львів, 1997.
9. Стус В. Твори: У 4 т. Т. 5. (додатковий) Переклади. Поезія, проза, драматичні твори. Львів, 1998.
10. Хайдеггер М. Исток художественного творения // Зарубежная эстетика и теория литературы ХIX – XX вв. Трактаты, статьи, эссе. М., 1987.
11. Честертон Г.К. Чому філософії час воскреснути // Філософська і соціологічна думка. 1990. № 1. Безкоштовно скачати реферат "Поет і буття: специфіка онтологічного дискурсу Райнера-Марії Рільке" в повному обсязі