Реферат: Конституція УРСР 1978 р
З’їзди партії мали здебільшого декларативний характер, виступи делегатів у
більшості своїй зводилися до самозвітів і невтримних компліментів на адресу ЦК і
його політбюро на чолі з «дорогим товаришем Леонідом Іллічем Брежнєвим». Комплі-
ментарна машина весь час набирала обертів. Єлейне славослов’я на адресу Брежнєва
почалося на ХХІV з’їзді, посилилося на ХХV і сягнуло апогею на ХХVІ з’їзді. За цей
період Л.Брежнєв отримав майже усі державні нагороди й відзнаки, які тільки можна
було отримати, серед них: чотири Золоті Зірки Героя Радянського Союзу, Золоту Зірку
Героя Соціалістичної Праці, орден Перемоги, звання маршала Радянського Союзу,
Міжнародну Ленінську премію та Ленінську премії у галузі літератури, понад 200 ор-
денів і медалей41. У народі жартома говорили, що незабаром товаришу Л.Брежнєву
доведеться робити операцію з розширення грудної клітки, адже на ній уже не по-
міщаються всі нагороди. Майже кожний виступ на тому чи іншому форумі, тих чи
інших зборах, включаючи збори громадських організацій, супроводжувався уклоном
у бік генерального секретаря ЦК КПРС. А далі йшов потік дифірамбів. Усі партійні
функціонери мусили постійно робити все, щоб роздмухати його культ. Як офіційно
вважалося, це мало сприяти піднесенню авторитету партійного керівництва в країні та
за її межами. З-поміж тих, хто активно вихваляв «вірного ленінця», «дорогого Леоніда
Ілліча», були й керівники української компартії на чолі з В.Щербицьким.
Вельми характерно, що саме ті керівники, що були виявлені в корупції, в зло-
вживанні службовим становищем, особливо витончувалися в компліментах. Це була
своєрідна димова завіса, яка приховувала їхні неблаговидні справи, засіб для отри-
мання нагород, нових відзнак. Тож сформувався справжній симбіоз неосталіністів і
корумпованих елементів. Усе це у нормальних людей не могло не викликати почуття
огиди. Тим більше, що на очах розвивалася обернено пропорційна залежність: чим
гірше йшли справи в країні, тим більше його оточення вправлялося у винаходах на-
ймальовничіших епітетів для генсека, котрий дряхлів на очах.
Після прийняття Конституції партійна номенклатура заходилася активно пере-
конувати громадян у тому, що вона постійно шукає шляхи здійснення реального на-
родовладдя, залучення населення до участі у справах держави і суспільства, прагне
максимально повно закріпитикомплекс конституційних прав і свобод радянських
людей. Одночасно номенклатура, її каральний апарат ретельно слідкували за тим,
щоб у жодному науковому або художньому творі, публічному виступі не було такого,
що не збігалося з оцінками партійних і радянських органів. У зв’язку з цим напри-
кінці 1960-х років зазнав цькувань з боку влади видатний український письменник
О.Гончар. У його романі «Собор» партійні можновладці побачили пропаганду релі-
гійності та спроби підірвати авторитет партії. Будь-яка критика режиму, дій партії не
допускалася, а інакодумці жорстоко переслідувалися.
Логіка адміністративно-командної системи призвела до того, що керівна роль
КПРС трансформувалася в діяльність партапарату з вирішення поточних господар-
ських, соціально-економічних, культурних, військових та інших проблем. Безпосеред-
ню роботу в цьому напрямі проводили галузеві (промислові, сільськогосподарські,
адміністративні та ін.) відділи республіканських, обласних, міських, районних комітетів
партії. Партійні комітети перебрали на себе чимало поточних оперативно розпоряд-
них функцій. Чиновники воліли давали вказівки господарникам, але ні за що не від-
повідати. По суті, адміністративно-розпорядча робота практично витіснила політичні
методи керівництва.
Схожі процеси характеризували й розвиток інших громадських організацій,
профспілок, комсомолу. І хоча в конституційному порядку була визначена роль ма-
сових організацій, формально розширені їхні права, у самих громадських організаці-
ях йшло розростання апарату функціонерів. Посилився формалізм у діяльності гро-
мадських організацій. Вони все більше концентрувалися на виконанні розпорядно-
оперативних функцій. Для них була характерна несамостійність діяльності.
Майже повна відсутність залежності перебування на будь-якій керівній посаді
(у тому числі формально виборній) від громадської думки призводили до деградації
партійно-державної еліти й усієї номенклатури. Чимдалі більше в номенклатурному
середовищі поширювалися такі негативні явища, як кумівство, протекціонізм, хабар-
ництво, демагогія, підлабузництво у стосунках з начальством і зарозумілість щодо
підлеглих і всіх громадян. Відбулося повне відчуження влади від народу, що, як відо-
мо, рано чи пізно призводить до падіння будь-якого режиму влади.
Замкнена й закрита система функціонування влади всіх рівнів доповнювалася
різними привілеями, якими дедалі більше оточувала себе партійно-державна номен-
клатура. У 1970-х роках поширилася мережа спеціальних, розрахованих на номенкла-
туру, магазинів, лікувальних і оздоровчих закладів, установ побутового обслуговуван-
ня. Набула поширення практика закупівлі за кордоном невеликих партій високоякіс-
них промислових і продовольчих товарів, які розповсюджувалися винятково серед
зазначеної категорії осіб. Крім того, вищі чини уряду, ЦК і Верховної Ради, керівники
відомств, міністри мали постійно закріплені сімейні дачі. За рахунок державних коштів
вони утримували штатну прислугу: прибиральниць, поварів, перукарів та ін. До по-
слуг дітей еліти були найкращі дитячі дошкільні заклади, школи, по закінченню яких
вони часто з порушенням усіх правил поступали до престижних вищих навчальних
закладів. Безумовно, усе це не можна було приховати від народу, який втомився від
брехливої комуністичної пропаганди. Він дедалі критичніше ставився до чинного
державного ладу, до КПРС і її керівництва, до влади загалом. У міф про розвинений
соціалізм і комуністичні перспективи на початку 1980-х років не вірили ні правляча
верхівка, ні народні маси.
Безкоштовно скачати реферат "Конституція УРСР 1978 р" в повному обсязі
