Реферат: Селянська реформа 1861 р.

Еволюційний шлях перетворення у пореформений період суспільної структури зумовив збереження економічних привілей та політичної влади за старим правлячим класом — дво¬рянством.
Після звільнення селян дворянство, як стан феодального сус¬пільства, вступило у період кризи і розкладу. Суб'єктивна неспро¬можність швидко переорієнтуватися, відмовитися від зручного, по¬будованого на даровій праці, життя, в сукупності з об'єктивними труднощами, сільськогосподарською кризою, нарешті, з політикою протекціонізму, що досягла свого апогею з введенням у 1861 p. заборонного тарифу, — все це мало своїм наслідком втрату дворя¬нством наприкінці століття великої кількості земель.
У пореформений період клас дворян-поміщиків розколовся на дві верстви. Дворянство, яке вело своє господарство на капіталіс¬тичній основі, являло собою велику землевласницьку буржуазію, а поміщики, що поклали в основу господарювання відробіткову сис¬тему, складали клас дворян-напівкріпосників. Обидві ці верстви були тісно взаємопов'язані, оскільки їх економічний достаток гру¬нтувався на привілейованому феодальному землеволодінні. Разом з тим в їх інтересах простежувалися й істотні відмінності.
До прошарку дворян-землевласників, що обуржуазилися, при¬микала група великих землевласників з інших станів. За основними класоутворюючими ознаками — місцем у системі суспільного ви¬робництва, роллю в суспільній організації праці, засобами одержан¬ня і розмірами багатства — помісні дворяни, особливо ті, що обуржуазилися, і великі землевласники інших станів були близьки¬ми. У цьому розумінні їх нерідко розглядають як єдиний соціально-економічний тип, об'єднаний поняттям "великі землевласники". У свою чергу, це поняття в літературі використовується як синонім слова "поміщики". Однак, як справедливо зауважують сучасні дос¬лідники, "ототожнювати ці неоднакові за змістом поняття можна тільки умовно, з обмовками. Реальністю царської Росії була глибо¬ка соціальна прірва, що відокремлювала дворян від представників інших станів". Ця прірва була зумовлена прямим закріпленням у законодавстві за дворянами особливих прав та привілей.
Дані про поступову втрату дворянством значної частини землі, при усій їх важливості, ще не дають підстав для висновку про його суцільний занепад та деградацію. Якщо дворянство було найбільш крупним продавцем землі, то воно ж на довгі роки залишалося її покупцем. Це означало, що в дворянському землеволодінні відбу¬вався у величезних масштабах перерозподіл власності.
В Україні за дворянством теж було збережено привілейоване становище. Ще нормами Зводу законів Російської імперії українсь¬ке, польське та кримсько-татарське дворянство за правоздатністю було прирівнено до російського. В період, що вивчається, законо¬давство закріпило за дворянством перше місце у переліку станів, зберігало за ним звання "благородного", а також обширний перелік корпоративних та особистих прав.
Привілеї та пільги дворянського класу були доповнені новими, спрямованими на зміцнення його економічної основи, з компенса¬цією за втрату ним права на безоплатну працю кріпосних селян. Зокрема, дворянам було надано право на одержання кредиту в державному Дворянському банку і приватних земельних банках під заставу земель, встановлені пільги та премії за реалізацію сільсько¬господарської продукції (особливо за кордоном цукру). Урядовцям-дворянам та поміщикам центральних губерній Росії були надані особливо пільгові умови придбання у власність і орендування зе¬мель в Правобережній Україні.
Дворянство зберегло свою корпоративну організацію, а також пануюче становище в управлінні країною. Предводитель дворянст¬ва очолював повітове по селянським справам присутствіє. "Неод¬мінного" члена губернського присутствія обирали дворянські збо¬ри. Дворяни очолювали училищні ради, посідали перше місце у військових присутствіях, визначали особовий склад мирових суддів. У створених по реформі 1864 р. органах земського самоврядування дворянству відводилася переважна роль.
Величезна важливість для державного ладу процесів, які роз¬вивалися всередині дворянства під впливом економічного розвитку, небезпека, що виникала внаслідок його послаблення, — усе це не проходило повз уваги правлячої верхівки. У царювання Олександ¬ра III запобігання подальшому послабленню позицій дворянства стало пріоритетним. Відверто продворянська політика пов'язана з ім'ям Д.А.Толстого. На прийомі у царя під час призначення його міністром внутрішніх справ Толстой заявив, що не визнає "селян¬ської Росії", протиставивши їй дворянство як головний об'єкт піклування уряду. За царювання Олександра III було вжито ряд заходів щодо зміцнення позицій дворян в місцевому управлінні. Так, закон 1889 р. про земських начальників (вони призначалися тільки з потомствених дворян) передав у їх руки судово-адміністра¬тивну владу на місцях. Земська контрреформа 1890 p. затвердила переважання дворян у земстві. Було розширено мережу дворянсь¬ких привілейованих навчальних закладів (пажеські корпуси, учили¬ща правознавства). В тому ж напрямі здійснював свою політику і наступник Олександра III — Микола II. Але спроба відродити дворянство не як новий клас земельних власників, а на пережитках, що збереглися після скасування кріпосного права, була приречена.

Список використаної літератури:

Історія України: нове бачення. — Т. І. — С. 273.
Кириченко В. Є. Правова регламентація селянського землеволодіння і землекористування в Україні наприкінці XIX — початку XX століть. X., 1992.
Российское законодательство X—XX веков М., 1989. — Т. 7. — С. 187—188. Безкоштовно скачати реферат "Селянська реформа 1861 р." в повному обсязі