Реферат: Розкол козацької України. Андрусівське перемир’я

Але, будучи людиною неписьменною і простою, до того ж запальною та гарячою, Многогрішний не зміг налагодити добрих стосунків із старшиною. При гетьманському дворі у 1672 р. виникла змова, інспірована Москвою, котрій не подобалась автономність гетьмана. Вночі старшина увірвалась у покої Многогрішного, зв’язала його, вкинула на віз і, накривши кожухами, відправила по етапу до Москви разом з листом, в якому звинувачувала його у зраді. Після тортур цар вислав опального гетьмана до Сибіру.
Haуряд гетьмана Лівобережжя обрали авторитетного серед козаків генерального суддю Івана Самойловича (1672-1687). За 15 років його правління на Лівобсрежжі, що тепер називали Гетьманщиною, гетьмансько-старшинська влада стабілізувалася, а козацька державність під Протекторатом Москви зміцніла. Столицею гетьманів Лівобережної України став Батурин.
Син священика з Правобережжя Іван Самойлович одержав високу освіту в Києво-Могилянському колегіумі. Він відзначався культурною поведінкою, старанністю і, розпочавши службу сотенним писарем, швидко опанував посаду полковника Чернігівського полку, а потім і генерального судді.
Підписавши Конотопські московсько-українські статті, Іван Самойлович зміцнив українську автономію. Він упорядкував гетьманський уряд, посилив старшинську владу в полках, сотнях, селах, хуторах. Турбуючись про особистий престиж, гетьман вірно служив московському цареві і його посланцям в Україні. Щоб утвердитися і показати покірність монарху, він відправив до Москви синів як заручників, щоб вони добували кар'єру, а доньку видав заміж за боярина Шереметєва.
Спираючись на підтримку старшини, Петро Дорошенко у 1669 р. підписав угоду про перехід України під протекторат Туреччини. Серед санджаків (клейнодів), що прислав гетьману султан, були знамена - червоне з золотим хрестом і півмісяцем та жовте. 3 допомогою Порти Дорошенко хотів звільнити Правобережжя від поляків, Лівобережжя - від Москви і возз'єднати пошматовану Україну. До царського уряду він звернувся з пропозицією об'єднати Правобережжя з Лівобережжям на умовах визнання його гетьманом усієї України, ліквідації міждержавних угод про підкорення України і скасування Андрусівського перемир'я. Царський уряд відмовився прийняти невигідні для нього умови. Тоді Дорошенко, разом з турецькими і татарськими загонами, розпочав боротьбу за визволення України від влади Польщі. Річ Посполита була неспроможна захиститися від турецьких військ. У 1672 р. в Бучачі вона підписала угоду, за якою поступалася Османській імперії Поділлям, Брацлавщиною та Правобережжям. Польща сплачувала контрибуцію у 80 тис. талерів і щорічну данину у 22 тис. золотих. Бучацький договір зміцнював позиції Туреччини на Правобережній Україні, а це ніяк не сприяло здійсненню мрії П. Дорошенка про незалежну Україну.
Оскільки поляки відмовилися від Правобережжя, московський уряд вирішив приєднати його до Лівобережної України. Із цією метою у 1674 році велике козацько-стрілецьке військо, очолене I. Самойловичем і боярином Г. Ромадановським, вирушило в похід на правий бік Дніпра. За короткий час вони підкорили кілька містечок і взяли в облогу столицю Дорошенка Чигирин.
Втративши через турецький союз підтримку серед козаків, розчарований Петро Дорошенко у 1676 р. капітулював перед Г. Ромадановським та I. Самойловичем і склав клейноди. Цар невимовно радів падінню останнього поборника незалежної України. Приведені прапори гетьмана волочили вулицями Москви, а згодом виставили для вселюдського огляду. П. Дорошенка вивезли до Сосниці на Чернігівщину, а згодом у Москву. Його останні роки пройшли на посту В'ятського воєводи й у селі Ярополчому під Москвою, що подарував йому цар. Там у 1698 р. Петро Дорошенко і помер.

Безкоштовно скачати реферат "Розкол козацької України. Андрусівське перемир’я" в повному обсязі