Реферат: Оповідання Григора Тютюнника "Зав'язь"

Про кохання написано за багато віків стільки, що, здається, нічого нового вже й не скажеш. Але людина тільки тоді по-справжньому розуміє це почуття, коли воно стає її власним. Отже, одна любов, помножена на тисячі тисяч людських характерів і доль, дає невичерпний матеріал письменникові і завжди цікава читачеві.
Григір Тютюнник теж писав про любов, але якось особливо, неповторно і щиро, невіддільно від правди життя. Під його пером зав'язь перших юнацьких почуттів розпускається і переростає у справжнє кохання.
Уже від самої назви оповідання «Зав'язь» віє чимось свіжим, весняним, багатообіцяючим. Приваблює й манера оповіді від першої особи.
Микола закоханий. Він готується до побачення, ще не знаючи, чи відповість дівчина на його почуття. Одягає нову сорочку, намагається якось пригладити неслухняний вихор на голові, пахтить одеколоном носовика. І відбивається від нападів діда Лавріна, який, чи підсміюючи над онуком, чи застерігаючи, чи ревнуючи (адже, очевидно, хлопець — то вся його сім'я), говорить, що в онукової обранниці характер непростий: «...бо то дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять!» Юнакові й приємно говорити на цю тему, він навіть пишається, що в дівчини «міцний характер», незручно (вперше ж!) та досадно — затримують.
Миколка йде на край вулиці, бачить «маленьку білу постать», розуміє, що то його жде Соня. Радість, гордість, хвилювання та боязкість одночасно охоплюють його: «Мені здається, що я ширшаю в плечах, твердішаю в ході і ось-ось підлечу. А от голосу — не стає...» Він «белькоче», за власним висловом, «шепеляво й противно», задає недоладне питання. Дівчина розуміє його стан, підбадьорливо бере під руку і пропонує подивитися сніг у проваллі.

Безкоштовно скачати реферат "Оповідання Григора Тютюнника "Зав'язь"" в повному обсязі