Реферат: Шевченкова офіра

“Не забудьте пом’янути / Незлим тихим словом...” — цими простими й проникливими рядками з безсмертного “Заповіту” у віки вписалося звернення 31-річного Тараса Шевченка до своїх співвітчизників з наступних поколінь і часів. Задля них пішов на численні жертви великий поет і художник, з думкою про вільних і гідних синів і доньок нової України, з мрією про свободу й непорушність прав цілих народів і окремої людини.
Далекого від нас 1845 року, коли писались полум’яні рядки “Заповіту”, хворий співець ще не знав, виживе він чи ні. Але головним, що його турбувало в ті миті, було становище безправної і понищеної підступною й агресивною Москвою України. Як то складеться подальша її доля? Адже так хотілось Кобзареві побачити її “сем’єю великою”, “сем’єю вольною, новою”, тобто самодостатнім соборним державним утворенням. Без чвар і всіляких усобиць, без пихи та самоїдства. Адже українці нічим не гірші від інших народів і не повинні до скону скніти в кайданах.
...Хвороба відступила. І Т.Шевченко з новою енергією поринув у подальшу творчість — улюблену свою стихію. Міг би ще в більшій мірі зреалізуватись як художник, письменник, мемуарист, публіцист, критик... Міг зажити щасливим безтурботним життям, знайти собі вірну супутницю по долі й створити власну сім’ю, про яку так палко завжди мріяв...
Але ж ні! Бути щасливим і самозадоволеним у часи всенародної недолі-трагедії для Т.Шевченка межувало б зі зрадою, з відреченням від головної мети життя, з відступництвом від національних ідеалів. Тож свій геніальний хист, своє особисте щастя, своє здоров’я і саме життя Кобзар поклав на вівтар служіння гнаній і зацькованій Україні, навіть назву якої заборонялось уживати за царату.

Безкоштовно скачати реферат "Шевченкова офіра" в повному обсязі