Реферат: Найдавніша людність на території України

Неолітична доба — остання, завершальна стадія кам’яного віку, яка характеризується переходом від привласнювальних форм господарства (мисливство, рибальство, збиральництво) до відтворювальних (землеробства й тваринництва). У цей історичний період люди доместикували майже всі види теперішніх свійських тварин, винайшли прогресивніші способи обробки каменю (шліфування, розпилювання, свердління), навчилися виготовляти нові знаряддя праці — сокири, тесла, долота, а також глиняний посуд. Усе це викликало такі величезні зрушення в життєдіяльності первісної людини, що їх англійський археолог Гордон Чайлд назвав неолітичною революцією.
В межах України відомо понад 600 неолітичних місцезнаходжень. На думку багатьох фахівців, вони належать принаймні до семи археологічних культур; а саме: бузько-дністровської, тиської, лінійно-стрічкової кераміки, носії яких вже перейшли до землеробства й скотарства; ямково-гребінчастої кераміки, людність котрої займалася традиційними промислами — мисливством, рибальством і збиральництвом; сурсько-дніпровської, дніпровсько-донецької та кримської, що їм були характерні як традиційні, так і нові форми господарювання.
На особливу увагу серед різних категорій пам’яток неолітичної доби України заслуговують великі колективні некрополі: Маріупольський, Вільнянський, Вовнизький, Дереївський, Нікопольський, Лисогірський та інші, звідки походить понад 800 кістяків. Більшість із них зосереджено в районах Дніпровського Надпоріжжя, Приазов’я та Сіверського Дінця, тобто в ареалі південної групи племен дніпровсько-донецької культури, в середовищі якої деякі сучасні дослідники виділяють кілька археологічних культур.
Носії дніпровсько-донецької культури ховали своїх небіжчиків на спині, з випростаними, щільно зведеними ногами (які, вочевидь, зв’язували або сповивали) та трохи зігнутими руками. Кістяки, часто рясно посилані вохрою, залягають рядами, іноді у два, а то й у три «поверхи», часом по декілька в одній ямі (ймовірно, це були родичі). Місце поховання, мабуть, позначалося невисоким земляним горбиком. Поряд із тілами небіжчиків клали крем’яні або кістяні вироби; поховальний одяг прикрашався підвісками-нашивками із зубів оленя, перламутровими намистинами, прикрасами з ікол кабана тощо. В окремих могилах Нікопольського та Лисогірського некрополів зафіксовані скупчення черепів, що, вочевидь, засвідчує культ шанування черепів предків. Подібні культи добре відомі з етнографічних джерел; ще порівняно недавно вони існували в деяких корінних народів Сибіру й Далекого Сходу (наприклад, у юкагирів).
Антропологічні дослідження показали, що носії дніпровсько-донецької культури характеризувалися загальною масивністю, дуже сильним розвитком м’язового рельєфу, переважно великими розмірами черепа, що мав здебільшого видовжену (доліхомезокранну) форму, дуже широким, середньої висоти, іноді — дещо сплющеним лицем, чітко окресленим носом.

Список використаної літератури:

1. Давня історія України. – К., 1997. - Т. 1.
2. Кондукторова Т. С. Антропология древнего населения Украины. Киев, 1972.
3. Круц С. І., Кубишев А. І., Отрощенко В, В., Пустовалов С. Ж. Обличчя людини доби бронзи // Золото степу: Археологія України. Київ; Шлезвіг, 1991.
4. Сегеда С. Антропологія : Навч. посібник. — К.: Либідь, 2001. — 336 с. Безкоштовно скачати реферат "Найдавніша людність на території України" в повному обсязі