Курсова: Квіти лотоса

Творчість ікебани зосереджувало головним чином у храмах і монастирях, де цією справою займалися ченці, а в палацах - слуги феодалів. В історії збереглися імена багатьох знаменитих майстрів ікебани, таких як Рюами, Соами, Ноами й ін. Особливе місце серед них займає видатний чернець Ікенобо Сенкей, настоятель храму Какудо під Кіото.
Саме цей священнослужитель поклав початок всесвітньо відомої династії майстрів Ікенобо. В 1462 р. Сенкей на прохання правителя влаштував аранжування з рослин у стилі Рикка в золотій вазі. Його чудова майстерність зробила сенсацію середовище населення Кіото, з тих пор слава постійно супроводжувала йому. Зв'язку Ікебани з релігійним обрядом поступово слабшають, вона проникає в повсякденний побут, всі частіше сприймається як предмет эстетичного насолоди. Саме в цей період ікебана стає справжнім мистецтвом. Цьому сприяють і щорічні змагання в аранжуванні квітів, уведені Асікага Есіміцу, жагучим аматором квітів: його палац називали "будинком квітів".
До початку XVII в. школа Ікенобо сильно усталилася й користувалася, по суті, монополією в області квіткового мистецтва.
Рикка персоніфікувала величну природу рослини, у ній лінії спрямовувалися прямо нагору, до неба. Стиль базувався на строго канонізованих правилах розміщення рослин. Поряд зі стилем Рикка й на противагу йому існував і інший, збірний, стиль аранжування нагеирэбана, що у ранньому періоді розвитку мистецтва включав будь-який тип аранжування, що влаштовує не в стилі Рикка. Нагеіре відбиває природний ріст рослин, квіти коштують у вазі невимушено, не стиснуті якими-небудь правилами; стебла їх вільно опираються об краї посудини. Нагеіре має дуже багато форм, вона буває прямостоячою, похилої, звисаючої, настінної, лежачої й т.п. Особливий розвиток одержали висячі композиції в лодкоподібних вазах.

Такі аранжування були доступні кожній людині й тому улюблені, особливо серед широких верств населення.
Композиції типу тябана, називані іноді ікебаною однієї квітки, були неодмінними супутниками чайної церемонії. Тябана, відповідно до особливої атмосфери, у якій проходила чайна церемонія, відрізнялася простотою, скромністю й самими квітами, і вази: вони не могли бути яскравими й помітними, усього 1-2 квітки й листик. Засновник чайної церемонії й тябана Сен-но Рикю (1520-1571) поклав початок розвитку оригінального стилю Ікебани, популярного серед простих людей. Тябана процвітає й у цей час і не тільки для чайної церемонії.
Стиль іагеіре, у якого до кінця XIX століття ніяких фіксованих правил розміщення рослин у вазі не було, у наші дні є досить популярним і використається у всіх існуючих школах як традиційних, так і сучасних.
Сейка, або Сека, що з'явилася на початку XVIII століття, у період Эдо, як реакція на закостенілий і строгий стиль Рикка, представляє собою спрощену Рикку. І кількість, і асортименти рослин стали мінімальними, техніка установки рослин у вазі значно спростилася. Наприкінці XVIII століття Сейка, сполучаючи в собі шляхетність рикки й простоту нагеіре, заволоділа місцем у токономе. В основі трилінійної асиметричної структури стилю - різнобічний трикутник, що представляє добре відоме відношення небо-земля-людина. Аранжировщик при цьому став більше вільним у виборі кількості і якості матеріалу, але достаток його й розмаїтість асортиментів не допускалося.
Поява цього стилю стимулювало виникнення ряду нових шкіл ікебани. Серед них виділяється Корю, що існує й понині й у своєму розвитку давши багато дочірніх відгалужень. Всі ці школи діяли, головним чином, у період Эдо. Тоді ж центр квіткового аранжування перемістився з Кіото в Эдо (стародавня назва м. Токіо), де влаштовувалося багато виставок, а Сейка ставилася в ресторанах і інших громадських місцях. Було потрібно спрощувати форму Ікебани, щоб легше було аранжувати й навчати цій справі.

Безкоштовно скачати реферат "Квіти лотоса" в повному обсязі