Реферат: Україна зернова

Після помітного спаду виробництва зерна наприкінці 90-х років минулого сторіччя в наступні роки (окрім 2003) загальний урожай зернових в Україні збільшився майже в 1,5 раза до середнього рівня 38–40 млн т. Своєю чергою, це дало можливість країні не тільки повернутися на світовий зерноринок, а й упродовж цього періоду досить впевнено почуватися на ньому, продаючи в середньому за сезон понад 10 млн т свого зерна.

Відповідальні хлібороби
Виробництво зерна в Україні завжди було й є під невсипущим оком влади, як за часів Радянського Союзу, так і за роки незалежності. Кожен український уряд вимірює свій успіх в управлінні державою досягнутими економічними показниками, зокрема, й обсягами валового збору зерна. Навіть сьогодні можна почути з вуст когось із колишніх прем’єрів, аграрного віце-прем’єра чи міністра типову фразу, мов, “коли я був царем, то ми збирали по 30–50 млн т зерна”.

Складається враження, ніби чиновники й справді особисто орали-сіяли, жали-молотили, а потім хліб випікали та свій нарід годували. У такому разі можна сказати словами комдива Чапаєва з відомого фільму: “До чужої слави примазатися хочуть”. Тобто до слави українських хліборобів, які поки ще вирощують зерно не стільки завдяки вдалому менеджменту агрочиновників, скільки всупереч тим адміністративно-командним методам управління місцевих та столичних можновладців, які жадають від села лиш одного: вагомих валових показників для подальшого свого сходження службовою драбиною.

Хоча, з іншого боку, в разі “провальної роботи” на аграрному фронті (як-от: невдало проведена посівна кампанія, значний недобір врожаю, зернова криза тощо) з посадовців знімають голови, відбирають портфелі й навіть притягають до кримінальної відповідальності, бо вони не забезпечили, не допомогли, не передбачили...

Тому до більшості наших аграрних високопосадовців дуже пасує вислів: “Або пан, або пропав”. Якщо ж пощастить, можуть медалькою нагородити “За щедрий урожай” третього ступеня. А в разі якихось негараздів виручить коронна фраза-відмовка: “Через несприятливі агрокліматичні умови...”. Тобто нарікати на непогоду можна навіть з приводу зменшення виробництва яєць у країні чи в разі їхнього подорожчання.

Аякже, курка споживає корми, які виробляють із зерна, а його через негоду зібрали мало, і воно дороге. Ось і маємо високі ціни та дефіцит продукції. Логіка зрозуміла, незбагненне інше: чому за непоганих урожаїв ціни на кінцеву продукцію безперервно зростають. Та в чиновників і на це є відмовка: “Значно подорожчали ресурси, паливо, добрива, електроенергія і т. д., але ми докладаємо великих зусиль, аби виправити ситуацію”. І докладають так старанно, що іноді ринок починає лихоманити ще більше.

Та повернімося до зерна. Справді, з початку нового тисячоліття, тобто після реорганізації колгоспів у приватні господарства різних форм, українські аграрії збільшили виробництво зерна до середньорічного показника — 38–40 млн т. Але відразу зазначимо — це офіційні дані, що їх надає Державний комітет статистики України, які фігурують у багатьох вітчизняних статистичних збірниках і які використано в цьому матеріалі.

Проте незалежні аналітичні, консалтингові компанії та організації, що аналізують український аграрний ринок (вітчизняні й зарубіжні), публікують дещо інші баланси зернових культур. Розбіжності з офіційною статистикою іноді сягають кількох мільйонів тонн (як убік зменшення, так і навпаки), особливо це помітно в передвиборчі роки, коли владі потрібно показати свої здобутки, тому виробництво відразу може сягнути рекордних показників. Про це всі знають, але вголос не говорять і вдають, що “все путьом, все в порядку”, хоча недостовірна інформація суттєво впливає на внутрішній ринок, і так звані аграрні та інші продовольчі кризи не виникають на порожньому місці.

Потрібно дуже чітко знати свої баланси, аби потім не співати народу романси про кліматичні катаклізми, підступних монополістів чи спекулянтів. Потрібно вже навчитися управляти державою в ринкових умовах, а не строчити директиви, хто, де й за якими цінами має щось продавати та купувати.

Потрібно планувати не свій політичний бізнес, а економічний розвиток держави. Скільки й чого нам треба на такий-то період і куди ми це реалізуємо в разі перевиробництва, приміром, того ж самого зерна. Але ніхто нічого не планує, а тому високий урожай стає в нас іще гіршим лихом для аграріїв, аніж недобір.

За останні 25 років більш-менш стабільним виробництво зерна в Україні можна вважати 80-ті роки минулого століття, коли країна ще перебувала в складі СРСР. За останні 11 років існування Союзу в середньому українські хлібороби збирали понад 42 млн т зерна щороку, причому два роки поспіль — 1989 та 1990 — виробництво сягнуло рекордних показників: понад 51 млн т, що й нині залишається недосяжним рівнем для наших сільгоспвиробників.

До речі, тоді посівні площі зернових, за офіційними даними, становили в середньому 15–16 млн га, що приблизно відповідає нинішньому рівню: 2001 рік — 15,59 млн га, 2002 — 15,45, 2004 — 15,43 млн га. А рекордні валові обсяги зерна аграрії зібрали завдяки вищій середній урожайності зернових культур — 33,6 у 1989 та 35,1 ц/га у 1990 роках.

Сьогодні, тобто за три останні сезони (не враховуючи неврожайний 2003/04 МР), показник середньої врожайності дещо менший — 27–28 ц/га, хоча, порівняно із попередніми шістьма роками (з 1995 по 2000), вона зросла на 6–7 ц/га, що пов’язують зі збільшенням використання в рослинництві мінеральних добрив, засобів захисту рослин, а також кондиційного посівного матеріалу. Проте катастрофічний дефіцит високопотужної сучасної зернозбиральної техніки й ці зусилля хліборобів може звести нанівець.

Приміром, у нинішніх жнивах буде задіяно 40–45 тис. зернозбиральних комбайнів (тобто втричі менше, ніж на початку 90-х років), причому 90% цієї техніки ще років десять тому відпрацювало свій термін. Як жартують хлібороби в дусі чорного гумору: хліб збираємо на швейних машинках.

До того ж, навантаження на одну таку “залізну клячу” в середньому становить 250–300 га за нормативів 100–115 га, а в деяких південних районах воно сягає 400 га. Скажіть, будь-ласка, скільки в такому разі залишиться недозбираного зерна в полі? Кілька мільйонів тонн! Ось вам і мінуси до середньої врожайністі.

Безкоштовно скачати реферат "Україна зернова" в повному обсязі