Реферат: Дніпровсько-Орільський природний заповідник

Дніпровсько-Орільський природний заповідник створено постановою Ради Міністрів УРСР від 15 вересня 1990 року № 262 на базі загальнозоологічного та орнітологічного заказників "Таромський уступ" та "Обухівські плавні".

Заповідник створено з метою збереження унікального ландшафту долини середнього Дніпра і ріки Оріль з комплексом характерної флори і фауни. Він є природоохоронною науково-дослідною установою загальнодержавного значення. В установі працюють 71 чоловік, з них у науковому підрозділі - 5, у службі охорони - 15 осіб.

Заповідник репрезентує ландшафт і біорізноманіття долини Дніпра та заплави його притоки - р. Орілі, а також їх акваторій. Загальна площа заповідника становить 3766,2 га. Суходільна границя заповідника проходить паралельно береговій лінії р. Дніпро (Дніпровське, або Запорізьке водосховище), в околицях с. Миколаївка Петриківського району. Від оз. Велика Хатка вона круто повертає на північ і співпадає з контурами лісового масиву (штучні лісові насадження).

Крайня північна точка території утворює вершину трикутника, від якої границя продовжується на схід, переходить на лівий берег р. Оріль (нове русло) і проходить вздовж нього до місця впадіння в р. Дніпро. Водна границя заповідника проходить по акваторії водосховища від гирла Орілі до Таромського уступу включно з островами Кам'янистим (квартал 45), Крячиним (квартал 44) і частково Корчуватим (квартал 61).

Далі границя заповідника йде вздовж берегової лінії Дніпровського водосховища до Миколаївського уступу. Вздовж границі заповідника по акваторії Дніпровського водосховища встановлена 50-ти метрова охоронна зона, а всього площа його охоронної зони становить 3125 га.

Ця унікальна територія природно-заповідного фонду України знаходиться в центрі сучасного індустріального регіону, серед промислового ландшафту, садово-городніх кооперативів тощо. Будівництво Дніпрогесу, освоєння природних ландшафтів, перетворення Дніпра в каскад водосховищ призвели до значної деградації природних екосистем цього регіону.

За фізико-географічним районуванням територія заповідника відноситься до Лівобережно-Дніпровсько-Приазовського північно-степового краю Північно-степової підзони Cтепової зони. Рослинність, згідно з геоботанічним районуванням, належить до Павлоградського (Дніпровсько-Донецького) округу Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції Причорноморської (Понтичної) степової провінції Європейсько-Азіатської степової області.
Заповідник розташовується в основному на двох терасах Дніпра: на добре розвинутій заплавній терасі шириною до 2 км, яка тягнеться смугою вздовж Дніпра на 16 км, і другій терасі, яка займає центральну та північну частини території заповідника.

Рельєф заповідника, крім заплави, в центральній і північній частинах бугристо-гривисто-рівнинний і переходить у піщаний степ. Піщані відклади терас під впливом вітрових процесів, особливо на підвищеннях, прийняли вигляд кучугур. Найвищі абсолютні відмітки поверхні в центральній частині заповідника на кучугурах досягають 65-70 м, переважаючими є відмітки 52-54 м.

Зниження відміток спостерігається в заплавах до рівня води в річках, тобто до 51,0-51,5 м., рівень берегової смуги становить 51,4 м.
Найбільш інтенсивні зміни рельєфу на території сучасного заповідника відбувалися після побудови греблі Дніпрогесу у 1932 р. У 1933-1934 рр. рівень води тут було піднято на 1,5 - 2,0 м., що відповідає середньому рівню 49,7 м над рівнем моря.

Під час війни 1941 - 1945 років гребля була зруйнована, що повернуло рівень води до попереднього стану. Після відновлення греблі у 1950 році відновився і рівень води, а після пуску другого блоку Дніпрогесу у 1960-х роках та будівництва Дніпродзержинскої ГЕС рівень води був піднятий до 51,4 м н.р.м. Таким чином, після будівництва каскаду Дніпровських водосховищ загальний підйом рівня Дніпра в районі заповідника, в порівнянні з природним, склав 3,0 - 3,5 м, що призвело до затоплення частини заплави, зміни конфігурації берегів і площі водойм.

Клімат тут сухий і жаркий. Середня температура січня становить -5,5°С, а липня +21,5°С, річна кількість опадів - 430 мм.
На території заповідника відмічено 34 різновиди ґрунтів, серед яких переважають дернові, заплавно-лучні, лучно-болотні та болотні ґрунти.
На сьогодні заповідник - це своєрідний острів майже незміненої дикої природи, що знаходиться в оточенні агроіндустріального ландшафту, "затиснутий" поміж двома промисловими гігантами - містами Дніпропетровськом і Дніпродзержинськом.

Заплавна частина включає фрагментарні ділянки середньозаплавних лісів (в деревостані тополі чорна та біла, верба біла, дуб, в'яз, вільха), вологих та сухих лук, систему заплавних озер з великою кількістю проток, заболочених ділянок, островів. Аренна частина характеризується наявністю ділянок піщаного степу, чагарникових асоціацій із шелюги та чорноклену, штучних соснових та білоакацієвих насаджень.

Інтразональність природно-територіального комплексу заповідника надає йому унікальності, відіграє важливу роль в збереженні біорізноманіття флори і фауни всього регіону.

У рослинному покриві заповідника переважають ліси, біля 89% яких відносяться до типу довготривало заплавних. З них найпоширенішими є дубові ліси татарськокленові з переважанням яглиці або конвалії за участю зірочника лісового, розхідника шорсткого, маруни щиткової, гравілату міського, грястиці збірної, медунки темної, фіалки дивної тощо. Крім дубових, незначні площі займають ліси з верби білої, тополі білої, осокора або вільхи.

До Зеленої книги України занесено рослинні угруповання однієї лісової групи асоціацій (група асоціацій звичайнодубових лісів татарськокленових), однієї степової формації (формація ковили дніпровської) та п'яти водних формацій (формації сальвінії плаваючої, водяного горіха плаваючого, куширу донського, латаття білого, глечиків жовтих).

Безкоштовно скачати реферат "Дніпровсько-Орільський природний заповідник" в повному обсязі