Реферат: Конфлікти і смисл життя особистості

Психіка людини не є одноплощинним утворенням – вона складається з кількох щаблів. Кожний наступний за змістом перевершує нижчий, але містить у собі всі нижчепокладені щаблі.

На щаблі „особистість” з’являється суб’єктивна свідомість, котра в західній культурі слугує для аперцепції та інтерпретації реальної дійсності, засвоєних в ході онтогенезу та соціалізації парадигмальної картини світу.

Для вибору рішення особистість західної культури частіше використовує свій дискретно-дискурсивний раціоналізм, котрий оперує конвенційними поняттями для тлумачення конкретних фактів і подій, а також для прийняття рішень стосовно життєвих проблем.

Поняття „картина світу особистості” неоднозначні та дихотомічні. Вони ділять континуальну реальність на полярні категорії: життя і смерть, розум і тіло, зовнішнє і внутрішнє, розум та інстинкт тощо.

Дихотомії розтинають цілісне переживання людини навпіл, породжуючи страждання. Часто критичні переживання виникають від того, що дихотомічні поняття проводять кордон між сторонами єдиного досвіду як окремої людини, так і спільноти.

Свідомість особистості є острівцем у морі безсвідомого, котре може суттєво впливати на породження життєвих актів. Саме свідомість через свою вищу форму, котрою є самосвідомість, проводить роз’єднувальну межу між „Я” та „не-Я”. Хоча можна думати, що кордон між „Я” та „не-Я” людини пролягає по межі шкіри її організму, але ця лінія може бути рухливою.

Найтісніше людина ототожнює себе з своєю свідомістю, котра є вищою формою психіки, а ще тісніше – з своєю самосвідомістю як вищою формою свідомості. Людське „Я” претендує на роль господаря-розпорядника життя особистості. Межі „Я” можуть розширюватися, коли особистість включає в нього інших людей – тоді вони разом творять гіперособистість.

Особистість може розширювати своє „Я” аж до ототожнення його із Всесвітом. Рух самоототожнення може відбуватися від Всесвіту до організму, від тіла до „Его”, від „Его” до Маски, котру особистість демонструє своєму оточенню. Локус ототожнення суттєво впливає на стосунки особистості із світом, спільнотою, іншими людьми, з самою собою. До всього, що перебуває за межами „Я”, можна ставитися вороже. Межі самоототожнення вказують на тип конфліктів, котрі породжує ця особистість.

Межа самоототожнення визначає лінію боротьби, причому від неї залежить визначення супротивника. Всі види психотерапії працюють із свідомістю особистості, але мають на увазі різний рівень самоототожнення.
Межі між зовнішнім та внутрішнім проводить сама людина і вона ж сама породжує своїх супротивників та визначає тип своїх конфліктів.

Чим сильніша межа, тим важчою буде боротьба. Встановлені особистістю межі та створені цим суперечності породжують характерні для особистості проблеми. Джерелом скрути для неї є її схильність до аналізу супротивностей як безкомпромісних і таких, що існуюють кожна сама по собі, без необхідного зв’язку з іншою.

Світ континуальний. Всі протилежності взаємопов’язані. Протилежності породжує дискретно-дискурсивне розсудливе мислення, реальність – це єдність протилежностей. Розмежувальні кордони існують лише в картинах світу людей. Оманливі межі не лише роз’єднують, але і з’єднують.
Думками людина творить свій світ, бо її думки втілюються в її предметні діяльності та соціальні вчинки.

Картина світу особистості має надзвичайно велике значення в її продуктивній самореалізації на життєвому шляху. Картина світу особистості розвивається в ході освоєння нею знакових систем культури, через які закодовується здобутий попередніми поколіннями соціальний досвід.

В суб’єктній картині світу важливу роль відіграє прийнята в ній індуктивна та дедуктивна категоризація існуючих реалій, котра впорядковує факти й події життєвого шляху. На базі власної картини світу особистість тлумачить обставини свого життя. Будь-яке тлумачення особистістю світу і визначення конкретної ситуації стає реальним у породжуваних нею життєвих актах.

Суб’єктність є визначальною у продуктивності життєвого шляху особистості, тому інтернальний локус контролю є більш плідним. Інтерпретація обставин конкретною особистістю є її суб’єктивним рішенням, суб’єктним проведенням меж.

Тлумачення обставин обумовлює їх категоризацію. Суб’єктивність картини світу важливіша, ніж реальні обставини, у визначенні програми породження предметної діяльності чи соціального вчинку. Перцепція умов та їх аперцепція складає смислове поле особистості, бо в тлумаченні подій беруть участь як картина світу особистості, так і її ієрархія смислів.

Знакові системи не є самою реальністю – вони лише її позначки. Зняття конфліктів полягає в розумінні подвійності супротивностей. Ліквідація однієї із суперечностей в ім’я прогресу породжує нові протилежності, котрі можуть бути вирішені тільки їх гармонізацією.

Дійсність вільна від будь-яких розмежувань; їх вносить дискретно-дискурсивний розсуд. Ієрархія смислів є стійкою характеристикою людини як особистості; вона є дійсною внутрішньою самодетермінантою її життєвих актів.

Взаємодія ієрархії смислів з обставинами життя складає актуальне життєво-смислове поле цієї особистості, а реалізація її ієрархії смислів у предметних діяльностях та соціальних вчинках проявляє її життєвий шлях. Смислове поле є суб’єктною конструкцією світу, в котрому живе особистість.

Ієрархія стоїть за картиною світу, котра є частіше тільки інформативною системою для впорядкування знань і досвіду. Визначальним у породженні життєвих актів є смисл як переживання, в котрому поєднано переживання із не завжди усвідомленою соціальною вартістю.

Особистість порушує гомеостатичне існування задля провідного найзагальнішого смислу в своїй ієрархії смислів, який і визначає смисл життя особистості на певний віковий відтинок.

Творчий чи руйнівний характер має розвиток життя особистості – це залежить від типу вирішення смислових супротивностей, колізій та переломів, котрі зустрілися на її життєвому шляху.

Переломні переживання вимагають свого зняття, розв’язання чи подолання. Вони часто диктують і пошук нового смислу, принципово нового рішення чи віднайдення оргінальних ресурсів. Саме переломні переживання, викликані внутрішніми перепонами, є початком як розвитку, так і деградації особистості.

Сутички в ієрархії смислів особистості та наступна тимчасова гармонія в ній засвідчують поступальний розвій особистості. Протидія смислів з протилежними афективними знаками у їх ієрархії супроводжується гострими амбівалентними переживаннями.

Зіткнення смислів є одночасно їх взаємодією. Особистість має проявити свою суб’єктну активність та знайти силу для переборення суперечності смислів у їх ієрархії.

Воля є усвідомленою практичною стороною психіки, спрямованою на переведення ідеальних цілей в бажані результати породжуваних життєвих актів. Силою, що дозволяє піднятися над переломним переживанням і зняти суперечність на користь одного із супротивних смислів, може бути вольове зусилля, котре черпає додаткову спонуку для переборення його дефіциту від провідного, загальнішого смислу в ієрархії і спрямоване на зняття смислового протиріччя.

Список використаної літератури:

1. Колісник О. Картина світу, конфлікти і смисл життя особистості // Соціальна психологія. - 2005. - № 1 (9). - C.42-49 Безкоштовно скачати реферат "Конфлікти і смисл життя особистості" в повному обсязі