Реферат: Політична і правляча еліта

Виокремлюють такі типи керівних груп у суспільстві.
1. Керівні центри суспільних рухів і формальних інституцій (партій, об'єднань, блоків).
2. Групи лобіювання інтересів великих спільнот.
3. Транснаціональні формальні керівні групи (комуністичний, соціалістичний, християнсько-демократичний інтернаціо-нали, церковні об'єднання та ін.).
4. Транснаціональні неформальні керівні групи ("Велика сімка", "Тристороння комісія", "Римський клуб", об'єднання ма-сонів, які контролюються керівними колами сіонізму та ін.).

Керівні центри суспільних рухів і формальних політичних інституцій формуються великими суспільними групами на основі волі, активної чи пасивної підтримки цієї спільноти. Вони мають певні завдання та повноваження, сфери діяльності, спрямовані на реалізацію планів та сподівань своєї спільноти, і певною мірою підконтрольні їй, а в межах законодавства — державі.

У межах керівних центрів можуть виокремлюватись і неформальні керівні групи (фракції, угруповання), які необов'язково збігаються з формальними керівними органами цих керівних центрів.

Скажімо, у формально обраному правлінні партії чи суспільної організації можуть з'явитися внутрішні групи, пов'язані особистими або іншими зв'язками. Такі внутрішні групи можуть мати певний авторитет у суспільстві й даній спільноті, здатність мобілізовувати свою спільноту, нав'язувати їй свою волю, соціальні стандарти, регулювати та контролювати поведінку нижчих рангом.

Існують й інші неформальні керівні групи. Такі, скажімо, як "Велика сімка" (об'єднання найбільших країн Заходу, лідери яких регулярно зустрічаються задля обговорення нагальних проблем розвитку перспектив).

Це неформальна керівна група формальних, легітимно обраних лідерів країн. А "Тристороння комісія", що була створена свого часу з метою координації дій капітанів великого бізнесу капіталістичних країн (США, Європи і Японії), є об'єднанням неформальних лідерів світу — бізнесменів, науковців, політиків, громадських діячів переважно масонського напряму.

До найвпливовіпіих керівних центрів належать і церковні структури, масонські ложі тощо, вплив яких на суспільне життя важко переоцінити, оскільки вони генерують керівні імпульси своїм прихильникам у багатьох країнах світу.

Узагалі керівні центри виконують такі функції:
1. Згуртовують свої спільноти, створюють внутрішні зв'язки задля реалізації їх цілей.
2. Маніпулюють структурними підрозділами спільноти, обмежують їх свободу дій або самореалізацію з метою збереження єдності структури та досягнення їх вищих інтересів.
3. Формують перспективні цілі й завдання, добирають форми, методи та засоби діяльності.
4. Організовують роботу внутрішніх структур спільноти, розподіляють функції, визначають завдання та контролюють їх виконання.
5. Ухвалюють рішення з конкретних питань.
6. Нав'язують виконання ухвалених рішень у межах певної групи і на цій основі — у всьому суспільстві.
7. Репрезентують ці спільноти у відносинах з іншими спільнотами й центрами влади в державі.
8. Організовують політичну боротьбу та співпрацю з іншими спільнотами, створюють широку електоральну підтримку своїй групі.
9. Забезпечують існування та функціонування своєї спільноти через постійну підтримку організаційно-інституціональних зв'язків, формальних структур, генерування соціальних настанов, цінностей, стандартів поведінки, політичних гасел тощо.

До речі, однією з основних функцій керівної групи є ідеологічна, на основі реалізації якої розгортається виконання організаційно-політичних заходів керівної групи й очолюваної нею великої суспільної групи або спільноти.

Список використаної літератури:

1. Жискар д'Эстен В. Власть и жизнь. — М., 1990.
2. Иванов В. Политическая психология. — М., 1990.
3. История политических и правовых учений / Под ред. В. С. Нерсе-сянца. — М., 1998.
4. История буржуазной социологии XIX — начала XX в. — М., 1979.
5. История китайской философии. — М., 1991.
6. История Франции. — М., 1973. — Т. 1-3.
7. Каледин Н. В. Политическая география. — Спб., 1996.
8. Каныгин Ю. М. Пояс мира. — К., 2001.
9. Кант И. Трактаты и письма. — М., 1980.
10. Кацва Л. А., Юрганов А. Л. История России VIII-XV веков. — М., 1993.
11. Кейзеров Н. Политическая и правовая культура (методологические проблемы). — М., 1983. Безкоштовно скачати реферат "Політична і правляча еліта" в повному обсязі