Реферат: Пізнання художнього твору

Педагогіка вищої школи радянського часу, в основу якої було покладено принцип нівелювання особистості, передбачала вивчення гуманітарних дисциплін за схемою: “лекція – підручник – конспектування основної і додаткової літератури”.

І те, що повідомлялося на лекції, і матеріал підручника чи рекомендованих джерел мало чим відрізнялися, бо, як правило, історичні, суспільні процеси, окремі факти, явища, постаті тлумачилися однозначно.

Навчально-виховний процес був невід’ємним від ідеології, спрямованої на формування в підростаючого покоління догматичного способу мислення.

Вивчення курсу історії української літератури починалося не з читання художніх текстів, що є першою і головною сходинкою пізнання твору, а з лекцій, на яких викладач подавав своє бачення тієї чи іншої теми, художнього твору.

Усталеним було переконання, що практичні (семінарські) не повинні випереджати лекції, які є ніби своєрідним “дозволом” на підготовку до занять, на яких і відбувається перевірка, як засвоїв студент матеріал лекції, тих джерел, які необхідно було законспектувати, і дуже часто текст художнього твору, який слід було прочитати ще до того, як лектор про нього вестиме мову, залишався осторонь.

Відповіді зазвичай ілюструвалися не читанням тексту, а його переказуванням. Такий підхід до вивчення літератури зберігається і понині.

Таким чином, процес пізнання художнього твору є викривленим, оскільки має місце педагогічний “диктат”, який починається з нав’язування лектором своєї чи чужої думки. І добре, коли викладач викличе інтерес до читання твору і він буде прочитаний.

У цілому ж при такому підході вивчення літератури зазнає деформації, бо “фізичний предмет можна пізнати тільки тоді, коли починати пізнавальний процес від чуттєвого спостерігання за предметом”1.

Оскільки пізнавання літературного твору починається у процесі читання його, то вивчення літератури за схемами: “лектор – текст – підручник”, “лектор – підручник – текст” або й “лектор – підручник” (без читання тексту) є не лише нераціональним, а й вкрай шкідливим, бо не сприяє формуванню продуктивного мислення і, таким чином, майбутнім учителям-словесникам не прищеплюються професійні навички, зокрема, творчий підхід до аналізу художнього твору, вміння організувати якнайоптимальніше вивчення його на уроці.

Додамо, що пошук індивідуально-диференційованого підходу до вивчення літератури гальмується нині й різного роду методичними посібниками, розробками конспектів уроків, які заполонили періодичні видання (ними користуються й студенти).

Така навчально-методична література, у якій подаються готові “рецепти”, здебільшого примітивні, паралізує думку, не змушує вчителя чи студента-практиканта шукати свої підходи до підготовки й проведення того чи іншого уроку. Останнім часом друкуються навіть перекази текстів художніх творів.

У цілому більшість порад, рекомендацій, що стосуються проблем шкільного курсу літератури та методики її викладання – це не що інше, як художня самодіяльність, яка заважає виокремити щось вартісне й корисне.

Особлива небезпека виникає тоді, коли словесник не навчений самостійно мислити, не вміє проникати в текст і його тлумачити, не може на уроці забезпечити аналіз твору з урахуванням вікових, розумових особливостей учнів, їх морального й естетичного розвитку.

Як викладач літератури у педагогічному університеті, так і вчитель-словесник покликані глибоко усвідомлювати, що “кожен реципієнт, сприймаючи твір, несе у собі певну конкретну ситуацію, почасти зумовлену сприйнятливість, певну культурну детермінанту, смаки, уподобання, власні упередження, так що розуміння первинної форми відбувається згідно з індивідуальною детермінованістю”.

Список використаної літератури:

1. Інґарден Роман. Про пізнавання літературного твору // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – С. 139.
2. Еко Умберто. Поетика відкритого твору // Слово. Знак. Дискурс... – С. 409.
3. Інґарден Роман. Про пізнавання літературного твору... – С. 160.
4. Ізер Вольфґанґ. Процес читання: феноменологічне наближення // Слово. Знак. Дискурс... – С. 263.
5. Інґарден Роман. Про пізнавання літературного твору... – С. 161.
6. Там само. – С. 160.
7. Франко Іван. Твори: У 20 т. – К.: Держ. вид-во художньої літератури, 1950. – Т. 3. – С. 31.
8. Барт Ролан. Від твору до тексту // Слово. Знак. Дискурс... – С. 381.
9. Концепція літературної освіти в 12-річній загальноосвітній школі. Проект // Дивослово. – 2002. – № 4. – С. 59.
10. Маланюк Євген. Малоросійство // Книга спостережень. – К.: Атіка, 1995. – С. 223.
11. Павличко Соломія. З України роблять хатку, відгороджену від усього світу парканом тупості // Фемінізм. – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2002. – С. 284.
12. Потебня Олександр. Думка й мова // Слово. Знак. Дискурс... – С. 30.
13. Фройд Зиґмунд. Поет і фантазування // Слово. Знак. Дискурс... – С. 90. Безкоштовно скачати реферат "Пізнання художнього твору" в повному обсязі