Реферат: Стрілецька зброя

Офіційно вважається, що в Європі вогнепальна зброя виникло в XIV столітті, коли розвиток техніки дозволило використовувати енергію пороху.

Це знаменувало нову еру у військовій справі - поява артилерії, у тому числі окремої галузі артилерії - ручний артилерії.

Перші зразки ручної вогнепальної зброї представляли собою порівняно короткі залізні або бронзові труби, глухо зупинено з одного кінця, який іноді закінчувався стрижнем (цілком металевим або перехідним в держак).

Труби без стрижнів прикріплялися до лож, який представляв собою грубо оброблені дерев'яні колоди.

Зарядка зброї здійснювалася самим примітивним чином - уканал засипався заряд пороху, а потім туди вводилася залізна або свинцева куля. Зброя стрілок затискав під пахвою або упирав в плече (втім, іноді упором служила і земля). Запал заряду проводився шляхом піднесення тліючого гнота до невеличкого отвору в стінці ствола.

Вже в першій чверті XV століття в пристрої ручної вогнепальної зброї з'явилися перші вдосконалення - стовбури стали довшими, приклади вигнутими, затравочние отвори розташованими не на лінії прицілювання, а збоку (причому близько цих отворів розташовувалися полички, на які насипалася запал), а на самому стовбурі з'явилися прицільні пристосування.

Така зброя в Західній Європі називалося кулеврини. Ефективність стрільби подібних зразків залишалася досить низькою, а процес зарядки займав кілька хвилин. Велика незручність представляв собою спосіб запалення заряду - тліючий гніт відволікав стрільця від прицілювання.

Конструкція стрілецької зброї протягом XIV-XV ст. залишалася незмінною. Вносилися лише дрібні поліпшення. Зокрема з другої половини XV століття гніт стали кріпити на кінці важеля, шарнірно укріпленого на зброї.

При натиску на один кінець важеля інший (з прикріпленим тліючим гнотом) стосувався затравки і запалювати її. Важіль отримав назву "серпантин". Іноді серпантином називалося і всю зброю. Але в Європі частіше використовувалося слово аркебуза, а на Русі - пищаль.

Поштовхом до подальшого розвитку вогнепальної зброї стала поява іскрових замків на початку XVI століття. Їх широке поширення стало можливим лише завдяки загальному розвитку техніки в Європі. Найбільшого поширення набув так званий нюрнберзький колесцовий замок. Щоб привести в дію його попередньо зведений механізм, слід було натиснути на спуск.

При цьому звільнялося і починало швидко обертатися особливе коліщатко, до насіченим краю якого одночасно з початком обертання торкався курок із затиснутим піритом. До натиску на спуск курок силою двуперной пружини тулився до кришечці полки, яка з початком обертання коліщатка автоматично відсувалась, даючи можливість піриту стикнутися з коліщатком, в результаті чого негайно ж висікалися іскри, пробуджуючи порохову затравки.

Перед пострілом (зрозуміло, після введення в стовбур пороху і кулі) потрібно було завести ключем пружину колесца, відвести курок від полки, для того щоб посипати на неї порохову затравки, зарити полку, насунути на неї кришку, і підвести до неї курок.

Рушниці з колесцовимі замками у порівнянні з Фітільова володіли багатьма перевагами. Більш зручне звернення, надійність і можливість стріляти в будь-яку погоду. Головним недоліком колесцових замків була їх дорожнеча, що дозволяла озброювати подібними рушницями лише елітні частини армії.

Приблизно в той же час (початок XVI століття) в Європі з'являється іскровим ударно-кремінний замок. У ньому іскри, пробуджуючи заряд, висікалися з ударяється об сталеву пластину шматочка кременю, закріпленого на курку.

Перевага ударно-крем'яного замка перед колесцовим було в простоті виробництва і використання. Конструкція ударно-крем'яного замка дозволила стрілкам скоротити інтервал між двома пострілами до 1 хвилини.

Безкоштовно скачати реферат "Стрілецька зброя" в повному обсязі