Дипломна: Метафізика

Метафізика як філософська система у рамках історії філософії має неоднозначне трактування, подекуди навіть терміни метафізика та філософія вживали як синонімічні.

Важливо визначити яке місце займала метафізика у вченнях окремих філософів різної доби, щоб зрозуміти смисл закладений в самому понятті. Для Платона вона була вихідцем ці світу ідей, але також пов’язана з ідею та розумінням буття.

Для Аристотеля метафізика була безпосередньо пов’язана з діяльністю Розуму (Нуса) та осягненням буття як такого. Хоча сам Аристотель не використовував терміну метафізика в своїх роботах, але виходячи з текстів його доксографів, можна зробити висновок, що метафізика описує і аналізує проблеми початку, першопочатку зокрема.

Таке розуміння метафізики дозволяє визначити її як таку, що досліджує щось поза чуттєве, ідеальне, що лежить поза межами явного. В Середні віки метафізика стає базою для теології. Вона займається проблемами аргументації, пояснення.

Це вища форма раціонального пізнання, яке, все ж таки, було на сходинку нижче від Одкровення. Новочасна метафізика розглядає не лише висловлювання про світ і факти у світі, а й особливий спосіб розуміння. Тобто працює як метод (Декарт, Спіноза, Ляйбніц та британські емпірики).

Переосмислення та оригінального тлумачення набуває метафізика у філософії Канта та Гегеля, про що буде сказано нижче. Але в ХІХ ст. вона була піддана сильній критиці з боку позитивізму, що прагнув підвести філософію під критерії науковості. І лише на початку ХХ ст. дещо відроджується на базі екзистенціалізму.

Протягом усієї історії свого розвитку метафізика змінювалася, а подекуди навіть кардинально заперечувалася. Але все ж не відбулося повного її подолання. Хоча філософські дисципліни були диференційовані та все більше профільно-спеціалізовані, в кожні й з них залишається метафізичні рудименти.

Кант і Гегель є одними з провідних філософів світового рівня. Кант у свій час прагнув переосмислити природу людського мислення та роль метафізики в структурі знання. Він критикує лише досвідну природу знання, виступаючи як апріорист.

Апріорні форми сприйняття (час і простір) та категорії розсудку дозволяють нам будувати судження про світ, але є такі судження, які не підкріплені емпіричними фактами.

Це робота розуму. Розум - метафізичний, а розсудок науковий. Його трансцендентальний метод є результатом критики та перегляду старої метафізики, в результаті чого була створена нова, Кантова метафізика. Гегель критикував Канта, і на перше місце ставив діалектику, яка через врахування і боротьбу протиріч стала методом досягнення істинного знання.

За Гегелем, метафізика є спробою за допомогою конечного мислення осягнути істинно безкінечне, за допомогою розсудку осягнути об’єктивно розумне. Оскільки розумний предмет розкривається через протилежності, то метафізика виступає як певне трактування протилежностей як таких.

Вона приписує протилежностям властивості роз’єднаності, нерухомості, байдужості одна до одної. Тому вона заперечує можливість контакту, взаємодії протилежностей. Для неї неможливо об’єктивно існуюче протиріччя.

Метафізика прагне до строгих розмежувань і мислить одностороннім визначення за принципом: чи-чи. В силу цього метафізичний спосіб мислення є неадекватним стосовно власного предмету – розумної конкретності, істинної безкінечності. Діалектика ж розглядає протилежності як рухомі частини спільної єдності, що внутрішньо пов’язані.

Взаємодія протилежностей - протиріччя, що володіє рухаючою силою і веде до розвитку. Останнє відображається поняттями, що роздвоюються та синтезуються в нову єдність. Розвиток і є процес розділення і поєднання протилежностей.

Різниця підходів до визначення поняття метафізики сприяє пошуку точної дефініції, яка ускладнюється певною проблематикою. Яскраво виділяється суб’єктивний фактор у розумінні поняття метафізики.

Дуалізм, породжений розумінням даного поняття у контексті історії філософської думки, найчастіше сприймають лише з одного боку, а саме – метафізику як філософську систему, залишаючи метод невиправдано другорядним по відношенню до результату.

Але самому методу належить ключова роль у побудові системи. Отже, хоча методологічно, абсолютно немає необхідності розділяти метод та систему, для повноти розуміння метафізики як поняття ми зобов’язані зосередити увагу на метафізичному методі.

Суттєвий момент метафізичного методу:забезпечується умовною цілісністю системи знання у момент зовнішнього впливу на неї (наприклад, спостереження). Невід’ємним моментом раціонального сприйняття даної системи є причинно-наслідковий зв’язок її складових. У момент розуміння основи-початку-причини системи закладений фактор прийняття цілісності.

Останній сприймається неодмінним відокремленням суб’єкта спостереження від системи, що характеризує потребу останнього у виході за межі самої системи. Якщо розглядати дану ситуацію з точки зору метафізики, то основа системи буде метафізичною відносно суб’єкта-спостерігача, і метод виходу за межі системи безпосередньо пов’язаний із усвідомленим розумінням її основ, тому є метафізичним.

Цей підхід є актуальним на сьогоднішній день з декількох причин. Він характеризує конкретний метод для досягнення кардинально нового знання у будь-якій системі людського знання, як наукового, так філософського і т.д.

Також метод виконує комунікабельну функцію у взаємодії різних сфер знання. Раціоналістичний об’єднуючий підхід сприяє конструктивнішому обміну інформацією різних, мало пов’язаних між собою на перший погляд, систем.

І, нарешті, певний універсалізм, присутній у метафізиці, постулює аж ніяк не єдино можливий, але невід’ємний спосіб сприйняття. Підміна даного поняття більш сучасними аналогами є пошуком дискретності, що не має конструктивної цінності у подальшому дискурсі. Якщо аналізувати історико-філософський процес як певну систему знання, то актуальність метафізики постає як пошук цілісності даної системи, і одночасний вихід за її межі.

Безкоштовно скачати реферат "Метафізика" в повному обсязі