Реферат: Володимир Винниченко - прагнення художнього синтезу


Рубрика: Українська література
Вид: реферат
Мова: український
Розмір файлу: 19 кБ

Скачати реферат

Безумовно, Винниченко досягає значних успіхів і тоді, коли, здійснюючи свого роду експеримент над природою своїх героїв, змушує їх узгоджувати власні вчинки й життя зі схемою «чесності з собою». У творах, де принципом психоаналізу стає «нова мораль» Винниченка, переважають елементи дисгармонії, взаємного нерозуміння, напружених сутичок, глибоких, часом невиправданих людських страждань, і цей калейдоскоп моральних тортур давав митцеві-аналітику матеріал для дослідження глибин людської душі, хоча нерідко й викликав протести з боку критики та читачів («Заповіт батьків», «Історія Якимового будинку», «Щаблі життя», «Чесність з собою» та ін.).
Однак найбільші тріумфи Винниченка-художника пов’язані з тими творчими моментами, коли письменник іде не стільки за сконструйованою схемою, скільки за правдою характерів, даючи змогу кожному героєві виявити свою природну сутність, яка під впливом тих чи інших чинників із нездоланною стихійною силою вивільняється від фальшу й передсудів, від бруду нещирих відносин, тиску нестерпних обставин життя. Винниченко часто простежує, як людина духовно випрямляється, як могутнім джерелом проривається в її душі сила любові, гуманності, доброти. Так, Вадим Стельмашенко, котрий протягом років виховував у собі безсторонність, байдужість до людських страждань, вголос ридає, побачивши нещасних, зламаних горем і злиднями батьків («По-свій»). Він же, безвірник, на питання скаліченого батька «Бог є?» хреститься і «під владою якоїсь незрозумілої сили» твердо й непохитно промовляв: «Є, тату», «Вірю, тату, в Єдиного Всемогущого Бога» («Божки»). Грубувата, позбавлена особистого життя Паша, опинившись на самоті з чужим немовлям, перевтілюється в безмежно ніжну, люблячу істоту, в якій пробуджується одвічний інстинкт материнства («Memento»). Босяк Хома Іванович, скидаючи з себе потворну машкару жорстокої бездушної істоти, що мовчки зневажає будь-які прояви цивілізованих форм життя, по-справжньому розкривається в одчайдушній спробі порятунку живцем закопаного в шахті юнака, в якій виростає у справжнього героя («Босяк»). Міра випробувань і душевних страждань Винниченкових героїв часто перевищує їх людські сили («Боротьба», «На той бік», «Між двох сил», «Пісня Ізраїля»). Письменник показує, як людина намагається повернутися до чистоти і правди почуттів, хоч би й ціною власного життя («Гріх», «Брехня»), зберегти людяність шляхом компромісу («Записки Кирпатого Мефістофеля»), відновити в собі втрачені риси національної ментальності, знову здобути живу душу як частку душі свого народу, винищувану жорстокою денаціоналізацією («Хочу!»). Винниченко не судить своїх героїв, не виносить вироків: у його художньому світі панує «закон», згідно з яким кожна людська одиниця має право вибору своєї життєвої долі. Гуманістична етика письменника приводить його до утвердження найвищої цінності на землі — людського життя з його неповторним досвідом і мудрістю, із власним внеском кожної людини в загальну систему духовних цінностей та своїм місцем у єдиному багатобарвному плині вселюдського життєвого процесу. Відкидаючи протиставлення людей за принципом доброчинності чи злодійства, Винниченко бачить у кожній людській істоті невичерпні можливості для творення добра, «щось вище за нас» (однойменне оповідання). Динаміка духовних процесів, простежуваних письменником, — це і є властиве людині прагнення до морального зросту й саморозвитку, могутній прояв «волі до гармонії, що формує і відповідний творчий принцип митця — тенденцію до відтворення руху людської душі в напрямку до вищих форм узгодження себе зі світом.
У романі «Рівновага» зустрічаємо цікаве образне узагальнення: «..людина завжди в не врівноваженім стані, завжди врівноважує себе. Від сього і святості, і грішності». І весь процес життя, за Винниченком, — це вічний рух, що прагне рівноваги: «Бачили Ви…, як коливається гаряче повітря в степу? Сі тремтючі вічні хвилі? ...Ось так і життя. Вічно коливається, а одне з його коливань — це одне якесь наше століття. ...Прогрес, рух наперед. Куди наперед? Що буде більше фабрик, аеропланів, радія, електрики? Чи ж в сьому поступ? А чи більша буде сума радощів відносно суми страждань? Більш? Бо тільки в сьому прогрес. Бо, якщо сього не буде, то до чорта всі сі радії, аероплани, фабрики. Нащо вони?» [3:78].
У цих рядках прочитується Винниченкове розуміння сенсу життя як прагнення до людського щастя, до переважання суми радощів над сумою страждань. Заперечуючи ідею прогресу як руху до якоїсь певної мети, до здобуття суми матеріальних благ, Винниченко пов’язує прогрес із гармонійним розвитком людської особистості, художньо осмислює його як рух до внутрішньої рівноваги, до морального самовдосконалення індивідума і всього суспільства.
Загострене відчуття дисгармонії світу, ведучи письменника по шляху аналізу, часом руйнує цілісний образ людини, своєрідно врівноважується у Винниченка властивою йому «волею до гармонії», прагненням художнього синтезу. Гармонія, ця «вища форма громадського і індивідуального існування» [7:107], мислиться ним як повна узгодженість людини з своїм внутрішнім «я» і світом, а в ширшому плані — як образне втілення ідеалу братерського співжиття і всезагального щастя.

Список використаної літератури:


1. Винниченко В. Лист до М.Горького від 19 квітня 1909 р. / Публікація Н.Крутікової // Слово і час. — 1993. — №2.
2. Винниченко В. О морали господствующих и морали угнетенных (Открытое письмо к моим читателям и критикам). — Львів, 1911.
3. Винниченко В. Рівновага: Роман з життя емігрантів // Твори. — Вид. 2-ге. — К.-Відень, 1919. — Т.6.
4. Винниченко В. Твори. — К.: Книгоспілка, 1929. — Т.10.
5. Винниченко В. Твори. — К.-Харк.: Рух, 1926. — Т.IX.
6. Винниченко В. Філософія і етика Шевченка // Дзвін. — 1913. — №2.
7. Винниченко В. Щоденник // Київ. — 1990. — № 10. — С.96-110.
8. Винниченко В. Щоденник // Київ. — 1990. — № 11. — С.85-106.
9. Грушевський О. З останніх оповідань В.Винниченка // Літ.-наук. вісник. — 1918. — Кн.II-III.
10. Єфремов С. Історія українського письменства [1919-1924]. — Вид. 4-е. — Т.2. — Фотопередрук. — Мюнхен, 1989.
11. Костюк Г. Володимир Винниченко та його доба: Дослідження, критика, полеміка. — Нью-Йорк, 1980.
12. Крушельницький А. Життєва дисгармонія й гармонія // Літературно-критичні нариси. — Станіслав, 1908.
13. Ольмінський М.С. «Белетрист» В.Винниченко // Матеріали до вивчення історії української літератури. — К., 1961. — Т.IV.
14. Франко І. Огляд української літератури в 1906 р. // Рада. — 1907. — № 24. Безкоштовно скачати реферат "Володимир Винниченко - прагнення художнього синтезу" в повному обсязі