Реферат: Особливості та наслідки радянської політики в Україні


Рубрика: Історія України
Вид: реферат
Мова: український
Розмір файлу: 20 кБ

Скачати реферат

Головним змістом громадсько–політичного життя в Україні в 30–ті роки було утвердження сталінського тоталітарного режиму. Існує як зовнішній, так і внутрішній бік справи. Зовнішній полягав у створенні культу вождя «мудрого й улюбленого батька народів». Виявом цього було спорудження численних монументів, скульптур, написання картин вождя в оточенні щасливих робітників і колгоспників. Сталін сам брав у цьому активну участь, великих зусиль докладало й улесливе оточення. Наприклад, у лютому 1933 р. з ініціативи Сталіна у Москві пройшов 1–й всесоюзний з'їзд колгоспників–ударників під сталінським гаслом «Зробити всіх колгоспників заможними». Й.Сталін посадив у президії поруч із собою ланкових–п'ятисотенниць (з вирощування цукрових буряків) з України М.Демченко і М.Савченко. Передбачалося активно залучати українське колгоспне селянство до «соціалістичної розбудови» за мізерну натуральну плату — колгоспні трудодні.
Подальшим кроком на шляху до створення тоталітарної моделі суспільства було прийняття нової Конституції СРСР, яку в народі назвали «сталінською».
У червні 1936 р. проект нової Конституції було опубліковано. Почалося тривале, майже піврічне її обговорення на партійних зборах, зборах трудових колективів, за місцем проживання. В Україні в обговоренні взяло участь 13 млн. душ.
Надзвичайний VIII з'їзд рад 5 грудня 1936 р. затвердив нову Конституцію СРСР. У ній проголошувалося, що в СРСР побудовано соціалістичне суспільство. Багатоступеневі вибори до органів влади замінювалися прямими за таємного голосування. Було скасовано категорію «позбавленців», тобто осіб, які усувалися з політичного життя через належність до «експлуататорських верств». Селяни діставали рівні з робітниками права обирати й бути обраними в усі органи влади. Виборчі округи в містах мали формуватися не за виробничими одиницями (завод, фабрика), а, як і на селі, за місцем проживання виборців. Було внесено й інші зміни, проте всі вони ніяк не позначилися на системі реальної влади, оскільки цілковитий контроль над державою і суспільством здійснював підконтрольний Сталіну партійний апарат. У Конституції 1936 р. (Конституцію УРСР було прийнято 30 січня 1937 р. ) зазначалося, що Комуністична партія є керівним ядром усіх громадських і державних організацій. Це цілком відповідало дійсності. Проте партія повинна була, на думку Сталіна, ще бути монолітною, єдиною в поглядах і думках. Тому генсек вирішив фізично винищити всіх можливих опонентів, людей, які могли не погоджуватись з ним, не підтримувати його ідеї. Це, насамперед, були лідери інших політичних партій, які свого часу пішли на союз із більшовиками.
1931 р. позначився гучним судовим процесом у справі «Українського національного центру» (УНЦ), «керівником» якого ДПУ спочатку «призначило» М.Грушевського, а потім — його опонента на науковій ниві академіка М.Яворського. Добившись від своїх жертв «зізнання» і «каяття», судді засудили на термін 3–6 років 50 знаних діячів України, серед яких були колишні члени ЦК УРСР В.Голубович, В.Мазуренко, П.Христюк, М.Шраг, а також колишні члени УСДРП та комуністичної партії Західної України. У 1934–1941 рр. 33 з них знову було засуджено за «антирадянську діяльність» і «шпигунство», а 21 — розстріляно. Зокрема, М.Яворський одержав 6 років Соловецьких таборів. В ув'язненні його звинуватили в намірі «українізувати» Соловки і створити «Всеукраїнський центральний блок (ВУЦБ)» і в грудні 1937 р. розстріляли.
На початку 1933 р. , коли в Україні лютував голод, посипалися репресії проти українських літераторів. Із 193 членів і кандидатів у члени Спілки радянських письменників України 97, серед яких М.Зеров, М.Драй–Хмара, М.Куліш, було репресовано. У травні того ж року заподіяв собі смерть М.Хвильовий.
У 1933 р. ДПУ України, кероване В.Балицьким, викрило неіснуючий «контрреволюційний заколот у сільському господарстві України» й розстріляло 35 фахівців сільського господарства республіки.
Проте найгучнішим і найогиднішим процесом 1933 р. став суд над «Українською військовою організацією» (УВО). Було звинувачено 148 осіб, у тому числі О.Шумського, письменників Б.Антоненка–Давидовича, П.Губенка (Остапа Вишню), О.Досвітнього та інших.
Пролог же «великого терору» — партійна чистка, що розпочалася 1933 р. в КП(б)У. За два роки з партії «вичистили» понад 39 тис. членів. 5 листопада 1934 р. при наркомі внутрішніх справ було створено Особливу нараду, а потім і лихозвісні «двійки» і «трійки».
1 грудня 1934 р. було вбито одного з чільних діячів ВКП(б) С.Кірова. Того ж дня за пропозицією Сталіна ЦВК СРСР прийняв постанову «Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів» — відверту «хартію терору». За цією постановою, строк розслідування скорочувався до 10 днів, справи розглядалися без участі адвоката і прокурора, заборонялося оскарження вироку і клопотання про помилування, а вирок здійснювався негайно після винесення. Невдовзі цей документ продублював і ВУЦВК. Уже в грудні 1934 р. в Києві було проведено судовий процес над «Об'єднанням українських націоналістів». До суду було притягнуто 37 осіб, 27 із яких розстріляно. До кінця року було також засуджено 114 душ у справі «Польської військової організації» та ще 17 у справі «боротьбистів». З КП(б)У після вбивства С.Кірова виключили майже 254 тис. комуністів.
У 1937–1939 рр. масові репресії зачепили також мільйони робітників, селян, військових, представників інтелігенції.

Безкоштовно скачати реферат "Особливості та наслідки радянської політики в Україні" в повному обсязі