Реферат: Місце України в глобалізаційних процесах



Глобалізація економіки прискорила створення могутніх транснаціональних компаній, вплив яких відчувається не тільки на уряди “сильних” країн, але й на уряди країн, ринки яких поглинаються. Неоднорідність, неоднаковість економічного розвитку країн веде до певних об'єднань заради виживання та полегшення життя у країнах, що розвиваються.

Супердержава Сполучені Штати Америки за останні десятиліття XX століття спочатку акумулювала та інтегрувала кадровий, інтелектуальний, науково-технологічний, фінансовий, виробничий потенціал Заходу, ефективно використала природні ресурси Земної кулі як противагу соціалістичній системі, а потім, після краху Радянського Союзу, ще більше зміцнила свою могутність і свій вплив у світі.

На початку третього тисячоліття головне запитання, що постало перед кожною державою, - чи спроможна вона реально конкурувати із країнами "золотого мільярда", чи буде вона фінансово залежна і яку стратегію ій обрати?

Тому, щоб зрозуміти до чого може привести Україну нинішній курс реформ, та яким шляхом їй іти, потрібно провести аналіз на основі проблем геоекономіки та геополітики.

На сьогодні виділяються такі світові цивілізації, які знаходяться у постійному стані розвитку та інтеграції: Європейська, Північноамериканська, Південно-Східної Азії, Ісламська, Латиноамериканська та Африканська. Найбільш розвинена, впливова і одночасно найбільш "агресивна" в завоюванні ринків - це Європейська цивілізація.

Кожне із цих об'єднань намагається мати ядерну зброю, створює спеціальні інститути, що координують економічні, політичні, культурні процеси в об'єднанні та сприяють розширенню сфер впливу. В цьому контексті особливий інтерес становлять постсоціалістичні країни, в числі яких і Україна з її виключним географічним положенням, багатими природними ресурсами та великим ринком збуту.

З точки зору економічного розвитку і багатства в світі сформувалось два полюси: "країни золотого мільярда", тобто розвинені країни, та периферія Світового господарства. "Країни золотого мільярда" споживають 80% природних ресурсів, що видобуваються на земній кулі, з яких 40% США забирають собі.

Розвинені країни в 60-ті роки XX століття, перш за все Європейська цивілізація, нав'язали світу свою ідеологію розвитку: лібералізацію та відкритість суспільства, яка виявилась для них дуже корисною.

Дійсно, якщо в 60-ті роки стандарт життя на земній кулі як відношення багатства країн "золотого мільярда" до багатства країн із периферії світового господарства з такою ж кількістю населення становив 39:1, то наприкінці XX століття, через 40 років проведення політики, коли розвинені країни почали "допомагати" третім країнам, це співвідношення стало майже 80: 1.

Отже, безумовно, політика відкритості суспільства та лібералізації виявилась дуже вигідною розвиненим країнам, бо, як писав наш класик, "більший меншого штовхає та ще й б'є за тим, що сила є".
Це, співвідношення зайвий раз доводить справедливість першої основної теореми Паретто: "Через обмежені ресурси на земній кулі, якщо якась країна чи фірма збагачується, то лише завдяки збіднінню інших".

Західна "допомога" Україні, яку через міжнародні фінансові інститути - Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, через інститути іноземних радників-консультантів, нав'язали Україні нинішній курс реформ, що є шляхом до однофакторної моделі вільного ринку - максималізації прибутку, моделі ринку Адама Сміта (ХVIII ст.), Чиказької школи (XIX ст.).
Відповідно до першої основної теореми Паретго можна підтвердити - чим більшим буде зубожіння українського народу, тим більшим буде збагачення Заходу.

Так, 20 млрд. доларів США, які "втекли" за кордон, успішно інвестують економіку Заходу. Те, що на ринку України 92% імпортних товарів - це теж великий успіх реформ в інтересах Заходу.

Також те, що за вісім років реформ Україна втратила понад 74% свого економічного потенціалу завершило деіндустріалізацію країни, майже повністю знищивши вісім промислових галузей (легка промисловість скоротилась у 8 разів, електронна промисловість більш ніж в 100 разів тощо) - це теж корисно Заходу, бо Україна перестала бути конкурентом навіть на своєму внутрішньому ринку. В цлому знищення України як конкурента на світовому ринку іде досить успішно.

Якщо Україна стартувала в реформи, перебуваючи в першій десятці найбільш розвинених країн світу, то сьогодні вона посідає місце далеко за сотим!
Відбулось це через антинауковий характер, помилковий з точки зору економічної науки тих рекомендацій та вимог, які давали і ставили Президенту і Уряду іноземні радники-консультанти і які відображались в меморандумах між Урядом України та МВФ.

Україні, щоб вийти з кризи, щоб перейти до стану економічного зростання, звичайно, потрібні інвестиції, в тому числі і іноземні, але, як показано в працях вчених, виконання саме умов МВФ спричиняє в Україні таке соціально-економічне середовище, яке відлякує приватних інвесторів.

А оскільки економічна криза - це порушення законів економіки, то, не змінивши умов співпраці й МВФ в інтересах України, вийти з кризи в принципі неможливо, іншими словами, не змінивши курсу реформ, вийти з кризи неможливо навіть теоретично.

Як міняти курс реформ, що потрібно робити, щоб відродити своє виробництво, як перейти від падіння виробництва до економічного зростання та зростання добробуту народу України, на це дає відповідь економічна наука і, зокрема, розробки вітчизняних науковців.

На думку вчених, перш за все необхідно розробити свою, без участі іноземців (радників МВФ чи СБ) програму виходу з кризи та економічного зростання України. За основу можна було б взяти українську "Національну програму відродження України", яка розроблена за ініціативою і під керівництвом Ткаченка О. М. без залучення іноземних фахівців. Також потрібно звернути увагу на сукупність економічних теорій, серед яких провідними мали б бути українська інноваційна, що започаткована М. Туган-Барановським та Кейнсом.

Адже використання однієї монетаристськрї еконрмічної теорії як базової - це шлях до національної катастрофи, бо вона здатна погасити інфляцію, але завжди викликає падіння виробництва.

Також у нашій державі, на думку вчених, необхідно змінити банківську систему таким чином, щоб із нестійкої економічної системи, як це має місце сьогодні, вона формувала стійку економічну систему.
Тільки сформувавши стійку економічну систему, можна забезпечити її якість через справедливу та ефективну податкову систему.

Не підпорядкувавши банківську систему інтересам власного виробництва, неможливо забезпечити стійкість економічної системи, неможливо вийти з-під впливу міжнародної фінансової кризи, і не можливо досягнути приросту виробництва через будь-яку зміну податкової системи, навіть скасувавши податки зовсім.

Із досвіду виходу із кризи, США, Японії, Німеччини та прогресу розвинених країн маємо висновок: із кризи можна вийти тільки на основі політики протекціонізму – підтримки свого виробника та захисту свого ринку.

Політика лібералізації зовнішньоекономічної діяльності - це ефективний механізм завоювання ринків та нищення конкурентів з боку розвинених країн.

Це підтверджується наступною теоремою про лібералізацію: якщо на земній кулі будь-яка країна,особливо мала, перебуває в кризі, а її президент чи уряд проводять чи продовжують політику лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, то своє виробництво ця країна не відродить навіть теоретично.

І відповідно до цієї теореми можна стверджувати, що програма "Україна-2010" не буде виконана ніколи, це програма-міф, бо її головним механізмом виконання є політика лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. Альтернативою цій програмі е згадана Національна програма відродження України, тому що головним механізмом її виконання є протекціонізм.

Необхідною умовою виходу з кризи є відновлення купівельної спроможності населення, тобто підвищення рівня зарплат, пенсій та стипендій; відновлення довіри народу до президента та уряду настільки, щоб населення змогло трансформувати свої заощадження (12 млрд дол. США) в інвестиції. За цих умов суттєво зменшиться або й відпаде зовсім потреба у зовнішніх запозиченнях і тоді Україна матиме ознаку розвиненої країни.
Щодо нового курсу реформ, то в цілому у суспільстві можливі три шляхи розвитку, якщо врахувати, що в XX столітті суспільство сформувало дві крайнощі свого розвитку: державний соціалізм та класичний (дикий) капіталізм. Між цими крайнощами знаходиться простір змішаної економіки - моделі розвинених країн.

В тому ж XX столітті крайнощі себе вичерпали - спочатку класичний капіталізм (вільний ринок) під час кризи США 1929- 33 рр., а потім, в кінці XX століття, державний соціалізм.

Отже, суспільство має три шляхи розвитку: два назад, до крайнощів: до державного соціалізму та до класичного капіталізму (вільного ринку) і один - уперед, до моделі змішаної економіки, до моделі розвинених країн.
Зазначимо, що розвинені країни виштовхують всіх, хто не входить до їх кола, на периферію світового господарства, до "периферійного" капіталізму.

При цьому і в тій і в іншій крайнощах розвитку з однаковою легкістю встановлюються тоталітарні режими.

Безкоштовно скачати реферат "Місце України в глобалізаційних процесах" в повному обсязі