Багато проблем, з якими зараз стикається українська промисловість породжені промисловими структурами, які Україна отримала в спадок від СРСР, серед них:
Неможливість здійснення міжгалузевого обміну.
- Підприємства текстильної промисловості спеціалізувалися на виконанні обмеженої кількості технологічних та виробничих операцій і залежали від великої кількості суміжних виробництв-постачальників необхідних комплектуючих. Так, рівень міжгалузевого обміну дорівнював 70-80% продукту який було вироблено.
- Після 1991 року більшість підприємств були відірвані від їх звичних торгівельних партнерів. (До цього часу Росія та Білорусь постачали на українські підприємства сировину: тканини, шерстяні тканини, в’язані та нев”язані тканини).
Сировинна проблема тісно пов’язана з проблемою втрачених взаємозв’язків між галузями та країнами:
- Хоча Південна Україна і була головним виробником котону для всього СРСР, але після 1956 року, коли поля котону були “перепрофільовані” в кукурудзяні – місцеве виробництво котону було знищено. А це означає, що зараз Україна не може похвалитися розвиненою суб-індустрією, яка б постачала сировину для українських виробників одягу.
- Головним постачальником бавовни для України був Узбекистан з Україна імпортувала приблизно 180,000 тон на рік. Бавовна ж, як і хімічні нитки- сировинні компоненти необхідні для в-ва одягу - майже не виробляється Україною.

Тому зараз текстильні п-ва зіткнулися з Проблемою відносно великих виробничих витрат.
Проблема виробництва продукції з використанням давальницької сировини.
Більш як 90% текстильної продукції України виробляється з давальницької сировини.

На українських фабриках, відсутні оборотні засоби, щоб почати виробництво конкурентної продукції, погано налагоджена система збуту. Компанія “давалець” завантажує виробничі потужності фабрик, які в своїй більшості – стоять на місці, а платить вона українському виробнику – частиною продукції, яку було вироблено, таким чином українське п-во має кошти, для того, щоб платити заробітну платню своїм працівникам, а іноземна компанія отримує прибутки, реалізовуючи цю продукцію на ринках Західної Європи.

(В 2000 році з неї було виготовлено більш як 90% швейних та 70% трикотажних виробів). Так, більшість фірм - такі фірми як “Дана”, “Желань” ( власник єдиної на Україні розгалуженої сітки дистриб”юторних магазинів “Михаил Воронін”) – починали працювати з давальницькою сировиною в 1991 році (тоді її частка складала 90-95% об’єму випуску продукції.) Тепер – планується зменшити цю цифру до 40%.
Слід зауважити, що т. я. виробництво в швейній індустрії базувалося на давальницькій сировині, в 2000 експорт галузі перевищив імпорт. В 2000, більш як 90% верхнього одягу було вироблено з давальницької сировини.
Проблема дистрибуції товару.

Централізовану систему оптової та роздрібної дистрибуції товарів було зруйновано. Фабрики були змушені винаходити власні методи для продажу своєї продукції.

Як результат розпаду старої системи дистрибуції товарів за останні 5 років кількість магазинів, які займалися продажем одягу скоротилася на 23%. Натомість з’явилася безліч базарів.

Біля 80% від загальнонаціонального продажу одягу здійснюється на базарах, а також через власні магазини підприємств–виробників.

Застаріле обладнання.
Обладнання фабрик було застарілим вже на момент 1991 року.(Таблиця№1) Тільки наприкінці 1980-х років галузь почала поступово оновлювати свої основні фонди. Але це було зроблено не на всіх п-вах, за ініціативою міністерства Легкої промисловості.

Безкоштовно скачати реферат "Проблеми і перспективи конкурентноздатності легкої промисловості України" в повному обсязі

• А
• Б
• В
• Г
• Д
• Е
• Є
• Ж
• З
• И
• І
• Й
• К
• Л
• М
• Н
• О
• П
• Р
• С
• Т
• У
• Ф
• Х
• Ц
• Ч
• Ш
• Щ
• Ю
• Я